Не дарма всі люди визнають, що душа може бути як красивою, так і потворною. звичайно, далеко не завжди вона є однозначною. якщо взяти в якості прикладу якусь певну людину, то, напевно, можна прийти до висновку, що в її душі є одночасно щось красиве і некрасиве. проте найвідоміші літературні автори можуть давати нам яскраві і гострі приклади. здається, такі приклади містяться в оповіданні володимира винниченка «федько-халамидник». ключовими дійовими особами цього оповідання є федько і толік. два цих хлопчика живуть по сусідству, але, незважаючи на це, вони суттєво один від одного відрізняються. федько дуже часто робить капості, він надзвичайно активний хлопчик, нерідко це приводить його до якихось життєвих неприємностей. тим не менш, в той же самий час кожен із нас, напевно, визнає, що у нього красива душа. адже він не обманює, готовий виручити в біді, володіє високими моральними якостями і відвагою. у нього було мало спільного з толіком, тому що толік був слабким, пасивним і мало на що здібною хлопцем. проте, нехай двоє хлопців мали мало спільного, вони все одно спілкувалися. одного разу між ними стався ключовий випадок, який дуже добре дав зрозуміти, у кого з них гарна душа, а у кого – потворна. толік провокував федька перейти замерзлу водойму. фактично він підбурював його, напевно, в душі сподіваючись, що у федька не вийде, він хоч раз у житті програє. але федько був дуже вправним, йому вдалося перейти водойму туди і назад. це в певному сенсі шокувало толіка, і він сам вирішив повторити такий сміливий вчинок, хоча його до цього ніхто не підбурював. але йому нічого не вдалося, він провалився крізь лід у воду. федько мав красиву душу, він був сміливим, а тому ні секунди не думав і кинувся на . він міг загинути, але все-таки врятував толіка. більш того, він не хотів підставляти хлопчика, а тому взяв всю провину на себе перед батьками. батько його покарав, у феді була висока температура і сильний кашель, вже через три дні він помер. а ось толя був настільки потворним в душі, що попросив у федіної мами ніж, на який він раніше сперечався з федьком, і навіть не прийшов до друга на похорон. приклади цих двох хлопців чітке уявлення про те, що таке краса і потворність людської душі. подібних випадків, як у цьому романі, ви і я можемо побачити безліч у нашому житті. я думаю, що життя просто влаштована так, що далеко не у всіх однакові душі. світ не може бути повністю добрим і правильним, в ньому співіснують добро і зло. звичайно, вони знаходить відображення у людських душах, зокрема, в душах героїв оповідання володимира винниченка. закажи шкаф-купе дешевобольшой выбор моделей и расцветок! красивые вещи не должны стоить дорого
Уже понад півтора століття поема і. котляревського "енеїда" не втрачає популярності серед українських читачів. і це не дивно, бо, узявши класичний твір римської літератури, котляревський зробив на основі цього сюжету справжню українську поему, сповнену гумору та героїзму.за римською міфологією, еней був сином троянця анхіза і богині венери, який після загибелі трої довго мандрував, виконуючи волю богів, доки не зупинився в лаціумі. згодом нащадки енея заснували великий рим.а от як починається "енеїда" котляревського: еней був парубок моторнийі хлопець хоч куди казак,удавсь на всеє зле проворний,завзятіший од всіх бурлак.і одразу — де той рим! наш, український парубок, веселий та трохи бешкетний, сміливий та кмітливий. і товариші його — хіба ж це греки? і пісні вони співають українські, і обід у них — "з салом галушки", "лемішка і куліш", і горілку та брагу п'ють вони, як справжні козаки. а боги поводяться, як дуже знайоме панство — скубуться, сваряться, ошукують один одного, не цураються хабаря (нептун за півкопи грошей погоджується припинити шторм).еней та його друзі дуже схожі на тих стародавніх вояк із козацтва, що вміли добре поїсти та випити, кохалися з жінками, але й воювали відважно й так, наче мимохідь, без удаваної пишності, засновували міста.коли еней і його воїни потрапляють до дідони, це наче козацька ватага після боїв відпочиває — танцює, їсть та п'є, ніби й одружитися ладні. але ось лунає "воля богів" або козацької долі — і ніщо їх не зупинить.і пливуть вони через синє море, співаючи українські пісні — про сагайдачного, про вільну запорозьку січ.сповнене народного гумору й дотепності зображення пекла та його мешканців у третій частині поеми. у пекло автор відправив дуже знайомих українським селянам персонажів, що отруюють мирне сімейне життя — злих свекрух та мачух, лайливих зовиць, невісток. далі стоять "п'явки людські", що теж відомі народові не з міфології, а з повсякденного життя: начальники, десяцькі, соцькі, судді, стряпчі. не обминає котляревській тих, що святими, волоцюг, п'яниць, невірних дружин.а в самому жахливому місці розміщено народних катів: то пани, що з людьми поводяться гірше, ніж із тваринами, попи, що обдурюють народ, шахраї-купці, сутяги.дія поеми розгортається далі, разом з енеєм ми бачимо нарешті праведників. але й рай там не попівський, а козацький: для них все празники були; люльки курили, полягавши,або горілочку нарешті до берегів тібру, еней і його товариші освоюють цю землю. чимало подій та боїв ще трапляється, доки не втручаються боги. бійка на землі переходить у бійку на небі — і там богині поводяться, як лайливі сусідки, що б'ються за якийсь мотлох: венера лайки не стерпіла,юнону стала інчується "енеїда" перемогою енея та здійсненням пророцтва. але ми неохоче залишаємо героя, що замість далекого троянця постав перед нами в образі веселого, відважного парубка, вигодуваного січчю.котляревський зробив свою поему дійсно народною. і це не тільки тому, що герої одягаються та їдять як українці, а й тому, що в їх характерах він відобразив найважливіші риси українського народу: сміливість, завзятість, почуття гумору, уміння посміятися над деякими своїми , життєрадісність.
