Сьогодні книга стала доступною для будь-якої людини, яка хоче з нею познайомитися. Багатьом дітям подобаються книги, що розповідають про незвичайні подорожі і фантастичні пригоди. Читаючи такі твори, ми уявляємо себе то піратом, які шукають скарби, то капітаном, який відкриває нові землі, то винахідником міжпланетних кораблів. Завдяки книзі можна відчути настрій і відчуття того героя, про якого читаєш. Дуже важко вибрати гарну книгу. Не завжди яскрава обкладинка і красивий шрифт говорять про її змістовності. Важливо звернути увагу на ім'я автора і зміст книги, постаратися вдуматися в зміст перших пропозицій.
У чому ж різниця між Поетом та Бертольдом? Читач одразу бачить, що відмінності між вдачами цих персонажів принципові. Вже в першій частині твору Поет говорить про своє життя: він почуває себе вільним і багатим. Його думи несуть його, куди він захоче, за до своєї творчої уяви, особливого світосприйняття він, здається, може осягнути весь світ, тож весь світ належить Поетові. Поет не відчуває себе самотнім чи нещасним: його завжди оточує молодь яка дослухається його слів, подумки він завжди з людьми, з народом, з природою. Бертольдові важко це зрозуміти. Авторка так характеризує свого персонажа, лицаря Бертольда:
Був він гордий та завзятий, Але ж тільки на упертість Та на гордощі багатий.
У житті ж Бертольд має зовсім інші цілі, він приземлений та практичний. І здавалося б, нічого немає поганого в практичності, але така тонка межа між життєвою практичністю та приземленістю, бездуховністю. Лицареві важко оцінити щось, що не можна побачити: краса духу, сила мистецтва видаються йому фантомами, ілюзіями:
Я б віддав отой химерний Твій таємний світ надхмарний За наземне справжнє графство, За підхмарний замок гарний.
Але коли лицар чує слова поета, навіть він не може встояти перед ними, навіть він визнає силу слова:
Довго й лицар слухав пісню, Далі мовив на відході: «Що за дивна сила слова! Ворожбит якийсь, та й годі!»
Пізніше лицар не раз упевнюється в магічній силі слова: Поет допомага йому завоювати серце коханої за до серенади, пісні поета допомагають війську здобути перемогу… Але коли Бертольд повертається з військового походу, він встановлює свої порядки в графстві: податки та мита роблять життя народу нестерпним, а про справедливість законів годі й мріяти. Тоді співці знову беруться до справи: силою свого слова вони і звеселяють людей, і нагадують про те, що справедливість існує, але її треба вибороти, не миритися зі своєю долею, а боротися за краще майбутнє. Але, як виявляється, лицар Бертольд визнає цілу слова тільки тоді, коли воно стоїть на сторожі його інтересів. Без жодного покору сумління правитель вирішує підкупити співця, все ще вірячи в те, що за іронії все можливо. Але Поет знов виказує не тільки безкорисливість, а й небайдужість до житгя народу, до справедливості та рівності серед людей. Поет відкиває пропозицію графа стати його придворним співцем:
Дуже важко вибрати гарну книгу. Не завжди яскрава обкладинка і красивий шрифт говорять про її змістовності. Важливо звернути увагу на ім'я автора і зміст книги, постаратися вдуматися в зміст перших пропозицій.
У чому ж різниця між Поетом та Бертольдом? Читач одразу бачить, що відмінності між вдачами цих персонажів принципові. Вже в першій частині твору Поет говорить про своє життя: він почуває себе вільним і багатим. Його думи несуть його, куди він захоче, за до своєї творчої уяви, особливого світосприйняття він, здається, може осягнути весь світ, тож весь світ належить Поетові. Поет не відчуває себе самотнім чи нещасним: його завжди оточує молодь яка дослухається його слів, подумки він завжди з людьми, з народом, з природою. Бертольдові важко це зрозуміти. Авторка так характеризує свого персонажа, лицаря Бертольда:
Був він гордий та завзятий,
Але ж тільки на упертість
Та на гордощі багатий.
У житті ж Бертольд має зовсім інші цілі, він приземлений та практичний. І здавалося б, нічого немає поганого в практичності, але така тонка межа між життєвою практичністю та приземленістю, бездуховністю. Лицареві важко оцінити щось, що не можна побачити: краса духу, сила мистецтва видаються йому фантомами, ілюзіями:
Я б віддав отой химерний
Твій таємний світ надхмарний
За наземне справжнє графство,
За підхмарний замок гарний.
Але коли лицар чує слова поета, навіть він не може встояти перед ними, навіть він визнає силу слова:
Довго й лицар слухав пісню,
Далі мовив на відході:
«Що за дивна сила слова!
Ворожбит якийсь, та й годі!»
Пізніше лицар не раз упевнюється в магічній силі слова: Поет допомага йому завоювати серце коханої за до серенади, пісні поета допомагають війську здобути перемогу… Але коли Бертольд повертається з військового походу, він встановлює свої порядки в графстві: податки та мита роблять життя народу нестерпним, а про справедливість законів годі й мріяти. Тоді співці знову беруться до справи: силою свого слова вони і звеселяють людей, і нагадують про те, що справедливість існує, але її треба вибороти, не миритися зі своєю долею, а боротися за краще майбутнє. Але, як виявляється, лицар Бертольд визнає цілу слова тільки тоді, коли воно стоїть на сторожі його інтересів. Без жодного покору сумління правитель вирішує підкупити співця, все ще вірячи в те, що за іронії все можливо. Але Поет знов виказує не тільки безкорисливість, а й небайдужість до житгя народу, до справедливості та рівності серед людей. Поет відкиває пропозицію графа стати його придворним співцем: