Ізнову прийшла зима із снігами, заметілями, морозами. закружляли в танці тендітні сніжинки, які повільно спускалися на землю, вкриваючи її пухкою ковдрою. одна із них впала біля вікна хатинки, де мешкав хлопчик. звичайно ж, її не помічали. адже вона була така ніжна, легка і прозора, мов пушинка. зате сніжинка бачила все: і як хлопчик встає, умивається, йде до школи, виконує і завдання. та найбільше їй сподобався той вечір, коли прикрашали ялинку. вона була така гарна, яскрава, із мигаючими вогниками. ялинка була схожа на мрію, одягнену в зірки. якось хлопчик відчинив вікно, і сніжинка з вітром потрапила до кімнати, впавши на одну з гілок ялинки. вона була щаслива, адже опинилася поряд з янголом, який теж висів на ялинці. чудового співу цього янгола ніхто не чув, як і голосу сніжинки. проте вони чули одне одного. янгол розказував сніжинці чудові історії про різдво, а вона зацікавлено його слухала. тільки трапилося щось дивне – сніжинка почала танути. в той час під ялинкою хлопчик розпаковував свій різдвяний подарунок, і сніжинка, яка вже перетворилася на крапельку води, впала з гілки на його щічку. хлопчик навіть не знав, що ця капелька ще хвилину тому назад була сніжинкою. тільки янгол з ялинки сумував за нею і співав свою найпрекраснішу пісню в пам'ять про неї. але ж його ніхто не чув… тільки сніг падав за вікном, а мороз малював гарні візерунки на ньому.
