1. ішов справді парубок. на перший погляд йому, може, літ до двадцятка добиралося. чорний шовковий пух тільки що висипався на верхній губі, де колись малося бути вусам; на мов стесаній борідці де-где поп'ялось тонке, як павутиння, волоссячко. ніс невеличкий, тонкий, трохи загострений; темні карі очі — теж гострі; лице довгобразе — козаче; ні високого, ні низького зросту, — тільки плечі широкі, та груди високі оце й уся врода. таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах та селах. одно тільки в цього неабияке — дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. ним світилася якась незвичайна сміливість і духова міць, разом з якоюсь хижою 2.на самому краї села, од вигону, стояла невеличка хатка, вікнами на широкий шлях. з-за хатки виглядали невеличкі хлівці, повіточки; трохи далі — тік; за током — огород; а все кругом обнесено низенькою ліскою. зразу видно було, що то плець не дуже заможного хазяїна. не достатки, а тяжка праця кидалась в вічі. хата хоч старенька, та чепурна, біла, — видно, біля неї ходили хазяйські руки; двір виметений, чистий; огорожа ціла, хоч і низенька, а ворота дощані-хрещаті. 3.а й дитина ж то вийшла — на славу! повновиде, чорняве, головате, тільки якесь невеселе, вовчкувате, тихе. другі діти жваві, — як дзиґа крутиться, на місці не скажеш йому: дай те! дай друге! — як стріла чіпка, як його звали, — не такий, ні! оце, було, мотря чи оришка скаже: «подай, чіпко, води! », або — ножа, або — » то він і почне: «а де ж воно лежить, чи стоїть? » отак розпитає, повагом устане, повагом піде, підніме й повагом 4. виродок іде! — кричить, забачивши здалека чіпку, білоголовий хлопчик. — запорток! — підхопить другий. — ходім до нього! 5. такі казочки бабусині, при самотньому житті, осторонь од товариства, пластом ложилися на дитячий розум, гонили в голові думку за думкою, гадку за гадкою. глибоко западали вони в його гаряче серце, а в душі підіймали хвилю горою — з самого споду до верху. 6. закипіла в чіпки у руках робота. найняв плуг, волів, зорав поле, засіяв, заборонив; зійшло — як щітка! у косовицю став за косаря — викосив дванадцять копиць сіна. є чим овечок узиму годувати. настала жнива — місячної ночі жне. розгорювався десь на десять рублів; купив у заїжджого цигана стару кобилу; звозив хліб, поставив у току: отакі скирти понавертав! дивуються люди, що чіпка до хазяйства такий удатний! а чіпка, дивись, у же й хліб вимолотив, сама солома стоїть — завалив увесь город . скоту нема. продав чіпка більшу половину соломи, кілька мішків хліба, та восени купив корову на ярмарку.
У творає Т. Шевченка дуже актуальною залишається тема матері та її любові до своєї дитини. Найбільше мені припала до душі його картина "Голова матері", яку він змалював у К. Брюллова, додавши у неї свої елементи. На ній зображена жінка, мабуть, мати Шевченка, яка переживає за свого сина. До речі, у багатьох творах митця провідною темою є любов матері та свого сина. Можу сказати, що у творі "І виріс я на чужині" Шевченко з палкою любов'ю згадує свою матір, яка
《Мене малого і вночі
На свічку Богу заробляла;
Поклони тяжкії б’ючи,
Пречистій ставила, молила,
Щоб доля добрая любила
Її дитину... 》
У цих рядках він розповідає про те, як про нього піклувалася рідна мати. Вона була готова усе робити для свого сина, щоб йому ні в чому не було потреби, готова була робити все, щоб її син мав гарну долю.
Також у творах Шевченка згадується не тільки його рідна мати. Наприклад, у творі "Наймичка" розповідається про долю дівчини-покритки, яка народила свого сина поза шлюбом. І для того, щоб він мав гарну долю, вона підкидає свого сина бездітній сім'ї, а сама влаштовується працювати до них наймичкою. Ні, ми не можемо сказати, що вона не любила свого сина, навпаки - вона бажала, щоб її син не був серед інших центром приниження, бо він - дитина-байстрюк. Ганна призналася своєму синові, що вона його мати, тільки у кінці, бо берегла цю таємницю рік за роком. Вона робила це для того, щоб зберегти стосунки зі своїм сином та наймачами, бо ніхто не знає, як би відреагували вони - прийняли цей факт до себе, чи навпаки - через образу перервали стосунки.
У творає Т. Шевченка дуже актуальною залишається тема матері та її любові до своєї дитини. Найбільше мені припала до душі його картина "Голова матері", яку він змалював у К. Брюллова, додавши у неї свої елементи. На ній зображена жінка, мабуть, мати Шевченка, яка переживає за свого сина. До речі, у багатьох творах митця провідною темою є любов матері та свого сина. Можу сказати, що у творі "І виріс я на чужині" Шевченко з палкою любов'ю згадує свою матір, яка
《Мене малого і вночі
На свічку Богу заробляла;
Поклони тяжкії б’ючи,
Пречистій ставила, молила,
Щоб доля добрая любила
Її дитину... 》
У цих рядках він розповідає про те, як про нього піклувалася рідна мати. Вона була готова усе робити для свого сина, щоб йому ні в чому не було потреби, готова була робити все, щоб її син мав гарну долю.
Також у творах Шевченка згадується не тільки його рідна мати. Наприклад, у творі "Наймичка" розповідається про долю дівчини-покритки, яка народила свого сина поза шлюбом. І для того, щоб він мав гарну долю, вона підкидає свого сина бездітній сім'ї, а сама влаштовується працювати до них наймичкою. Ні, ми не можемо сказати, що вона не любила свого сина, навпаки - вона бажала, щоб її син не був серед інших центром приниження, бо він - дитина-байстрюк. Ганна призналася своєму синові, що вона його мати, тільки у кінці, бо берегла цю таємницю рік за роком. Вона робила це для того, щоб зберегти стосунки зі своїм сином та наймачами, бо ніхто не знає, як би відреагували вони - прийняли цей факт до себе, чи навпаки - через образу перервали стосунки.
《 Прости мене! Я каралась
Весь вік в чужій хаті…
Прости мене, мій синочку!
Я… я твоя мати.. 》