Напишит твір роздум на тему < < ''зневажати суд людей неважко, зневажати суд власний - неможливо'' (о.пушкин)> > (доведить або спростуйте цю тезу на материали вивчених творив).

Поэзия Василя Симоненко - настоящий гимн Родине - Украине, гимн неутомимым рукам матери, гимн очарования любви. Поэт словно находится в другом, только ему известном мире, где вместе идут «и будни и праздники» любви, где «сквозь века» слышится голос великого Кобзаря, где ласковой улыбкой улыбается ему мать. Но одновременно этот мир знаком каждому из нас, поэтому такими близкими становятся стихи В. Симоненко. Имея горячее сердце и искреннюю душу, хочется занять все накругы, поделиться своей радостью, своим счастьем. И именно это слышится мне в стихах В. Симоненко, посвященные любви: ... Буду ждать каждого часа В далеком или близком края Одну тебя, тебя единую Маленькую милую девушку мою («Я не умру от отчаяния и муки ...») Так, для любви расстояние не имеет значения. Главное, чтобы пришла любимая, а все остальное - неважно. Нельзя забыть эти строки, потому что они открывают красоту человеческой души, искренность человеческих отношений. Любовь для Симоненко - это чудо, которое подвластно только двум, и потому говорит автор: Пусть досада или гнев теплится Пусть до слез я тебя Озлю Ты для меня не только мечта, Я живой тебя люблю. («Тишина и гром») Любовь, делают мир лучше, ведь когда ты влюблен, то и облачный день кажется солнечным, улыбается все вокруг, встречаешь повсюду лишь кротких людей. Возникающие из глубины души волшебные чувства, изменяя отношение к окружающему, изменяя мир, который всегда благословляет и «солнце, встает, и сердце, что любит. Но любовь - это не только всегдашнее счастье. Бывает в жизни все бывает и в любви все: Есть в любви и будни, и праздники, Есть в нем и радость, и сожаление, ибо нельзя жизни спрятать По розовых иллюзий вуаль («Есть в любви и будни, и праздники») Но нельзя убить живые чувства, и ничто в мире не может уничтожить любовь, «мелочные облачка образы» никогда не закроют солнца от влюбленных. Пишет Василий Симоненко: ? Все равно я люблю твои глаза И волосы у тебя печально («Тишина и гром») И я верю, что так оно и есть, потому невозможно не верить этим искренним словам, которые, кажется, доносятся из самой глубины души, заставляя всех переживать такие же чувства, которые испытывает и сам лирический герой, за фигурой которого я вижу автора. И звучат знакомые слова, волнующие до боли: Нет, я бы не стал тебя огнем жечь, С тобой расквитался без сожаления: Я бы пожелал тебе кого так любить, как я тебя люблю («Если бы тебе желал я слез и муки ...») Но любовь для Василия Симоненко - это не только чувства к любимой. Любовь всеобьемна, она вмещает в себя также и любовь к матери, и любовь к родной земле, ибо она, «как солнце, мира открывает безграничную величие человеческой красоты. Как просто и одновременно сзакрутилдетективную рассказывает В. Симоненко о своей матери: Я такую тебя всегда вижу, Образ в сердце такой несу - Материнская любовь горячую И души красоту («Матери») Мама всегда охранять покой своего сына: и в годы детства, и во взрослом возрасте, ведь сын или дочь навсегда останутся для матери маленькими детишками. И хотя «черные шелковые косы припорошила уже седина», хотя «легкие морщины лица покрыли», но они только к лицу матерям, подчеркивая их замечательную красоту. А сколько любви слышится в строках о родную Украину, сколько радости от того, что она сумела отстоять свою свободу! Каждую секунду поэт и мысленно, и в действиях вместе со своей Родиной, даже Когда сквозь отчаяние випнуться надежды И загудят на ветру степном, Я тогда с твоим именем радуюсь И скучаю именем твоим («Украине») Но настоящий шедевр поэзии В. Симоненко - стихотворение «Лебеди материнства». Это стихотворение о сказке из «материнской доброй лаской» в глазах, о матери, которая нежно баюкает своего сына, говоря: Можешь, выбирать друзей и жену, Выбрать нельзя только Родину. Можно выбрать друга и по духу брата, Но нельзя Родине выбирать. Так, Родина действительно единственная в мире, как и мать. Именно им, по моему мнению, любящим и любимым, и посвящает Василий Симоненко свои стихи. Мне кажется, что и к матери, и к Родине, и, конечно, к любимой, можно отнести его слова: Я бы пожелал тебе кого так любить, как я тебя люблю.

Кожен з нас має особисті уявлення про цінності в житті людини. Дехто живе згідно з тими заповідями, що записані ще у Біблії, але сучасне життя інколи і таких людей змушує нехтувати біблійними заповітами, а дехто і зовсім про них не має гадки. Але з будь яких обставин тільки від нас залежить , як складеться наше подальше життя і яке місце буде зайнято нами у суспільстві. Чи стане воно подібно бур’яну, який заважає рости іншим рослинам та лише засмічує подвір’я, чи буде воно схожим на прекрасну квітку, найкращу прикрасу двору. Чи залишимося ми прикуті до землі, не в змозі навіть на трішечки від неї відірватися, щоб у повній мірі осягнути її велич, чи в нас виростуть крила і ми наче птахи, піднімемося над усім світом, щоб з висоти пташиного польоту милуватися невимовною красою нашої землі, неосяжністю нашого життя. Наприклад, видатному письменнику нашої сучасності Б. Олійнику, на мій погляд, вдалося піднятися над землею і дуже багато розгледіти. Побачив він не тільки простори нашої батьківщини, але й добре розгледів людей, що її населяють. Вважаю, що йому сподобалося не все. Бо є ще багато таких представників нашого суспільства, яких і людьми складно назвати. Вони геть забули про людяність, про душевне тепло, любов до ближнього і милосердя. Такі люди намагаються будувати своє життя за якимись незрозумілими цивілізованому суспільству принципами, відкинувши поняття совісті та честі. Вони не намагаються навіть на мить замислитися над злободенними питаннями та ніколи не ламають голову над своїми вчинками. Вкрасти – і якщо ти не попався – це добре, нагримати на когось без усякого поводу – ще краще. Таких людей бояться діти, їх не люблять дорослі, та й тварини їх обминають десятою дорогою. Для таких нелюдів немає нічого святого, навіть вбити вони можуть лише за те, що хтось їм попався під гарячу руку. Але як це не дивно, вони щиро вважають, що живуть правильно, що існують за істинно вірними принципами, і не мають ніякого бажання розкрити очі, зупинитися хоча б на мить та подивитися на своє життя очами сторонніх людей. Саме такі люди мають лише фальшиві цінності, які заважають нормально жити не тільки їм самим, але й тим, хто знаходиться поряд з цими людьми.
Ти таке вчинив,
Що і статті у кодексі немає ..,
Ти ж найсвятіше – небо – дядьку, вбив,
А це вже вище від людського суду.
Не менш важливе, ніж моральні принципи, у житті любої людини є здоров’я. Дехто вважає, що головне у житті людини – це матеріальний достаток та багатство, влада та змога вирішувати людські судьби, але він дуже помиляється, бо це фальшиві цінності. Бо коли в тебе немає здоров’я, то його не купиш ні за які гроші, а коли ти помираєш, то ніяка влада над людьми не зможе подовжити твоє життя. І навіть коли ти найбагатша у світі людина, але в твоєму житті немає вірних друзів, які б були здатні за першим покликом прийти тобі на до навряд чи ти станеш щасливою людиною. Тому, на мій погляд, істинними цінностями у нашому житті є особисте здоров’я та добробут рідних, добрі взаємовідносини з людьми, друзі та справа, якою займаєшся з задоволенням.