Нарешті він натрапив одне місце, над ліниво леліючою річкою. Вода ледве-ледве ворушила в цій заводі білі голівки латаття, вітер не долітав сюди з-за верболозу, що густо розрісся і тихо та задумано схилився до темної, спокійної глибини, Йохим, розсунувши кущі, підійшов до річки, постояв з хвилину і якось враз упевнився, що саме тут він знайде те, чого йому треба. Зморшки на лобі в нього розійшлись. Він вийняв з-за халяви прив'язаний на ремінці складаний ножик і, озирнувши уважним поглядом кущі верболозу, що задумано шепотілись, рішуче підійшов до тонкої, прямої лозини, яка гойдалась над розмитою кручею. Він навіщось клацнув по ній пальцем, подивився задоволено, як вона пругко захиталася в повітрі, прислухався до шепоту її листя і мотнув головою. — Ото ж воно самісіньке,— пробурмотів Йохим з задоволенням і викинув у річку все зрізане раніше пруття.
Дудка вийшла на славу. Висушивши лозину, він випалив їй серце розжареною дротиною, пропалив шість круглих дірочок, прорізав навскоси сьому і щільно заткнув один край дерев'яною затичкою, лишивши в ній скісну вузеньку щілинку. Потім вона цілий тиждень висіла на мотузці, причому її гріло сонце і обвівало дзвінким вітром. Після цього він ретельно вистругав її ножем, почистив склом і міцно обтер клаптем грубого сукна. Вершок у неї був круглий, від середини йшли рівні, наче відполіровані грані, по яких він випалив зігнутими залізячками різні хитрі візерунки. Попробувавши її кількома швидкими переливами гами, він схвильовано мотнув головою, крякнув і квапливо сховав у потайне містечко біля своєї постелі. Він не хотів робити першої музичної спроби серед денної метушні. Зате того ж вечора із. стайні полились ніжні, задумливі, переливчасті й тремтливі трелі.
СКОРОЧЕНО
Климко – сирота, головний герой автобіографічної повісті Григора Тютюнника. Образ Климка втілює ідеал людини. У маленькій сирітській душі Климко носив стільки доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби тільки до близькій людині — своїй учительці — не померти з голоду. Скільки натерпівся й намучився за свою двотижневу дорогу маленький лицар, скільки разів ризикував бути вбитим, замерзнути десь на полі під копицею — адже йшла війна і заходити в села було небезпечно. Та хлопчик ішов: його вело дорогою поневірянь милосердя.
Бедность: "Климко шел босой, в куцых штанах, старой матроске, что была когда-то голубой, а теперь стала серая, да еще в дядиной Кирилловой кадушке"; "...жил вдвоем с дядей Кириллом, с тех пор как осиротел. Жили они в
железнодорожном бараке при самых путях".
Трудолюбие, жажда знаний: "самая большая радость Климка - положить перед дядей нарядно исписанные тетради, а самому заняться хозяйничать: вынести миску с дьогтяною водой, вытереть пол, где набризкано".
Успехи в учебе: "...только из письма иногда имел "посредственно".
Вынужденная самостоятельность в таком малом возрасте самостоятельно ухаживать за собой:"...сварить есть, прибрать в избе, постирать одежку - он умел и сам".
Доброта, участливость: "Климко выдлубал в кармане одну тридцатку и положил бабушке в пеляну, а сам быстро пошел прочь".
Самоотверженность: "...шел, напнувшись надорванной плащ-палаткой, пока несли ноги", "А сейчас мне надо обратно, меня там ждут...".
Объяснение:
Назови ответ лучшим