Народився Всеволод Зіновійович 30 січня 1930 року в Бердичеві.
У дитинстві разом із сусідом та однолітком Вітасіком Дяченко Нестайко захоплювався творчістю Миколи Трублаїні («Лахтак», «Шхуна „Колумб“»), Марка Твена («Пригоди Тома Сойєра», «Пригоди Гекльберрі Фінна»), Джека Лондона, Жюля Верна Чехова та Бориса Житкова. Друзі мріяли стати капітанами далекого плавання. Як виявилося, через особливості зору (дальтонізму) Нестайко не міг стати моряком, а сусід таки став капітаном
Мати Нестайко вважала, що він «має знати мову свого батька», тож віддала сина в українську школу.Після закінчення Всеволодом Зіновійовичем четвертого класу, коли йому було одинадцять років, почалася Велика Вітчизняна війна. В силу обставин терору та війни не навчався у п'ятому та дев'ятому класах. Курс п'ятого класу йому виклала мати. Після звільнення Києва майбутній письменник одразу пішов до шостого класу. Курс дев'ятого класу пройшов самостійно за два місяці. Закінчивши восьмий клас екстерном, перейшов до десятого класу. Нестайко закінчив десятирічну загальну середню школу з однією четвіркою (з фізики) у табелі, зі срібною медаллю. Через хворобу Всеволода вони з матір'ю не змогли виїхати з окупованої території[1]. На все життя запам'ятав Всеволод Нестайко жахи війни та окупації. Так, одного разу він став свідком того, як у Києві по вулиці Жаданівського німці гнали євреїв, серед яких було багато дітей, на розстріл.
Закінчивши школу, у 1947 році вступив на слов'янське відділення філологічного інституту Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка та закінчив навчання у 1952 році. 1948 року працював статистом у Київському театрі російської драми. Ще студентом працював у редакції журналу «Дніпро» (Дніпро)1958 року Всеволод Нестайко став членом Спілки письменників УРСР. Рекомендацію дали Дмитро Васильович Ткач, Оксана Дмитрівна Іваненко та Олександр Іванович Копиленко
Помер на 85-му році життя 16 серпня 2014 року в Києві, де він жив та працював останні роки. Похований 19 серпня на Байковому цвинтарі
Перше оповідання Нестайко написав у восьмирічному віці. У розповіді йшлося про відважного мисливця, який полював бенгальського тигра в Африці. У мисливця «ноги були волохати, як у всіх чоловіків». Мати письменника цю розповідь дуже розвеселила
За п'ятдесят років творчості В. Нестайко видав близько сорока книг, оповідань, казок, повістей та п'єс. Для його творів характерне гумористичне обігравання імен та ситуацій.
За словами самого Нестайка, головну роль у становленні його як дитячого письменника зіграла Ірина Ісаївна Шкаровська, яка працювала заввідділом у журналі «Барвінок». Перше оповідання для дітей Всеволод Нестайко надрукував у журналі «Барвінок» у 24 роки. Також водночас друкувався у «Піонерії». Перша книжка «Шурка і Шурик»[1] побачила світ 1956 годуПершу казку письменника «У Країні Сонячних Зайчиків» видали в 1959 році. Книга відразу ж стала дуже популярною і була перекладена на кілька мов світу (російська, білоруська, англійська, литовська, латиська, естонська та інші)Твори В. Нестайка перекладені двадцятьма мовами світу, у тому числі російською, англійською, німецькою, французькою, іспанською, арабською, бенгалі, угорською, румунською, болгарською, словацькою та іншими. За його повістями та розповідями поставлені фільми «Одиниця „з обманом“», «Чудеса в Гарбузянах», короткометражна стрічка «Тореадори з Васюківки».
Объяснение:
Народився Всеволод Зіновійович 30 січня 1930 року в Бердичеві.
У дитинстві разом із сусідом та однолітком Вітасіком Дяченко Нестайко захоплювався творчістю Миколи Трублаїні («Лахтак», «Шхуна „Колумб“»), Марка Твена («Пригоди Тома Сойєра», «Пригоди Гекльберрі Фінна»), Джека Лондона, Жюля Верна Чехова та Бориса Житкова. Друзі мріяли стати капітанами далекого плавання. Як виявилося, через особливості зору (дальтонізму) Нестайко не міг стати моряком, а сусід таки став капітаном
Мати Нестайко вважала, що він «має знати мову свого батька», тож віддала сина в українську школу.Після закінчення Всеволодом Зіновійовичем четвертого класу, коли йому було одинадцять років, почалася Велика Вітчизняна війна. В силу обставин терору та війни не навчався у п'ятому та дев'ятому класах. Курс п'ятого класу йому виклала мати. Після звільнення Києва майбутній письменник одразу пішов до шостого класу. Курс дев'ятого класу пройшов самостійно за два місяці. Закінчивши восьмий клас екстерном, перейшов до десятого класу. Нестайко закінчив десятирічну загальну середню школу з однією четвіркою (з фізики) у табелі, зі срібною медаллю. Через хворобу Всеволода вони з матір'ю не змогли виїхати з окупованої території[1]. На все життя запам'ятав Всеволод Нестайко жахи війни та окупації. Так, одного разу він став свідком того, як у Києві по вулиці Жаданівського німці гнали євреїв, серед яких було багато дітей, на розстріл.
Закінчивши школу, у 1947 році вступив на слов'янське відділення філологічного інституту Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка та закінчив навчання у 1952 році. 1948 року працював статистом у Київському театрі російської драми. Ще студентом працював у редакції журналу «Дніпро» (Дніпро)1958 року Всеволод Нестайко став членом Спілки письменників УРСР. Рекомендацію дали Дмитро Васильович Ткач, Оксана Дмитрівна Іваненко та Олександр Іванович Копиленко
Помер на 85-му році життя 16 серпня 2014 року в Києві, де він жив та працював останні роки. Похований 19 серпня на Байковому цвинтарі
Перше оповідання Нестайко написав у восьмирічному віці. У розповіді йшлося про відважного мисливця, який полював бенгальського тигра в Африці. У мисливця «ноги були волохати, як у всіх чоловіків». Мати письменника цю розповідь дуже розвеселила
За п'ятдесят років творчості В. Нестайко видав близько сорока книг, оповідань, казок, повістей та п'єс. Для його творів характерне гумористичне обігравання імен та ситуацій.
За словами самого Нестайка, головну роль у становленні його як дитячого письменника зіграла Ірина Ісаївна Шкаровська, яка працювала заввідділом у журналі «Барвінок». Перше оповідання для дітей Всеволод Нестайко надрукував у журналі «Барвінок» у 24 роки. Також водночас друкувався у «Піонерії». Перша книжка «Шурка і Шурик»[1] побачила світ 1956 годуПершу казку письменника «У Країні Сонячних Зайчиків» видали в 1959 році. Книга відразу ж стала дуже популярною і була перекладена на кілька мов світу (російська, білоруська, англійська, литовська, латиська, естонська та інші)Твори В. Нестайка перекладені двадцятьма мовами світу, у тому числі російською, англійською, німецькою, французькою, іспанською, арабською, бенгалі, угорською, румунською, болгарською, словацькою та іншими. За його повістями та розповідями поставлені фільми «Одиниця „з обманом“», «Чудеса в Гарбузянах», короткометражна стрічка «Тореадори з Васюківки».
Гарна, вродлива
«Чорнобрива дівчина»
«Карі оченята. Біле личко»
Повністю віддається почуттям
«Полюбила чорнобрива козака дівчина»
«Якби знала, що покине було б не любила»
«Чуло серце недоленьку, сказати не вміло»
Щира в почуттях
«Обоє раденькі... »
«Легше, мамо, в труні лежать, ніж його побачить».
Страждає від розлуки
«Не співає — сиротою білим світом нудить»,
«Без милого сонце світить — як ворог сміється»
«Дивилася чорнобрива, сохла і мовчала»
Зневірена, засліплена горем
«Сохне вона, як квіточка»
«Тяжко мені, тяжко!»
Не має розуміння зі сторони матері, одинока
«Чи не била мати»
Ніхто не спитає: «Де ти була, що робила?»
«Чого в'янеш, моя доню?» стара не спитала»
«Мене мати хоче дати за старого заміж»
Вірність почуттям
«Не хочу я панувати, не піду я, мамо!»
Привітна, ввічлива
«Бабусенько, голубонько, серце моє, ненько»
Любляча донька
«А хто ж її головоньку буде доглядати?
«Хто догляне, розпитає, на старість
Забобонна, втратила віру, почуття обов’язку, занижена самооцінка
«Пішла вночі до ворожки»
Емоції переважають над осмисленням дійсності
«Без милого скрізь могила...»
«Скажи йому, що загину, коли не прибуде!»
Розгублена, невизначеність поступків
«Вийшла з хати — чи йти, чи ні?..»
Не бачить виходу з ситуації, безпорадна перед незгодами
«Пішла б же я утопилась жаль душу згубити... »
«Ні! Вже не вернуся!»
«Там десь милий чорнобривий співає, гуляє, а я плачу, літа трачу, його виглядаю»