Мотря - дружина Карпа, старша Довбишева дочка. До одруження це була гарна, працьовита, горда і трохи "бриклива" дівчина, а уже після, з часом, вона стала сварливою, жадібною, скупою і заздрісною жінкою. Ось як характеризує Лаврін Мотрю: "Мотря і гарна, і трохи бриклива, і в неї серце з перцем". Мотря повністю "відповідає" своєму чоловікові, як кажуть в народі: "Два чоботи пара". Мотря - вихована в залежній сім'ї, вона горда і незалежна, фізично здорова і працьовита, з гострим розумом, Мотря не кориться свекрусі, ні в чому не поступається їй. Вона мріє про власну хату і господарство. Після того, як вона стала самостійною господинею, в її характері найяскравіше проявляються скупість, егоїзм, сварливість, зневага до людей. В кінці повісті Мотря - зла й жорстока жінка, яка за розбитий глечик виколює свекрусі очі. Вона навіть не вболіває за свій вчинок, а радіє.
Мелашка
Доброму, чуйному, ніжному Лаврінові "відповідає" така ж добра, чуйна і ніжна Мелашка. Вона була родом із сусіднього села, це дуже гарна, тендітна, ніжна і тиха дівчина. Навіть жорстокі знущання старої чванливої свекрухи довго не могли зломити цієї сильної натури, а підтримували її весь час ніжне і щире почуття до свого чоловіка. Ця молода жінка дуже любила, поважала своїх батьків і молодших братиків та сестричок і не забувала про них, живучи у злої свекрухи. Щирі почуття Лавріна і Мелашки можна порівняти з лебединою відданістю і вірністю одне до одного. Мелашка - дівчина, яка виросла в бідній сім'ї і винесла з неї лагідність і доброту. Вона поважає своїх батьків, любить молодших братиків і сестричок. Малашка - вразлива людина. Вона не витримує знущань свекрухи і вирішує залишити домівку. Але вона не може відмовитись і від своїх рідних, і від Лавріна, тому вона вирішує повернутись додому. Поступово вона стає такою ж дріб'язковою та егоїстичною, як і інші члени родини.
Дума про Марусю Богуславку» є перлиною українського народного епосу.
У ній йдеться про те, як у турецькій неволі уже тридцять літ перебуває сімсот козаків. Одного разу до ув’язнених прийшла «дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка» і запитала, чи не знають вони, який сьогодні день «в землі християнській».
Невольники, які тридцять літ «Божого світу, сонця праведного» не бачили, звісно, знати не могли. Тоді Маруся повідомила, що «завтра святий празник, роковий день великдень». Вона просила козаків не лаяти, не проклинати її за те, що нагадала про празник.
Мотря - вихована в залежній сім'ї, вона горда і незалежна, фізично здорова і працьовита, з гострим розумом, Мотря не кориться свекрусі, ні в чому не поступається їй. Вона мріє про власну хату і господарство. Після того, як вона стала самостійною господинею, в її характері найяскравіше проявляються скупість, егоїзм, сварливість, зневага до людей. В кінці повісті Мотря - зла й жорстока жінка, яка за розбитий глечик виколює свекрусі очі. Вона навіть не вболіває за свій вчинок, а радіє.
Мелашка
Доброму, чуйному, ніжному Лаврінові "відповідає" така ж добра, чуйна і ніжна Мелашка. Вона була родом із сусіднього села, це дуже гарна, тендітна, ніжна і тиха дівчина. Навіть жорстокі знущання старої чванливої свекрухи довго не могли зломити цієї сильної натури, а підтримували її весь час ніжне і щире почуття до свого чоловіка. Ця молода жінка дуже любила, поважала своїх батьків і молодших братиків та сестричок і не забувала про них, живучи у злої свекрухи. Щирі почуття Лавріна і Мелашки можна порівняти з лебединою відданістю і вірністю одне до одного.
Мелашка - дівчина, яка виросла в бідній сім'ї і винесла з неї лагідність і доброту. Вона поважає своїх батьків, любить молодших братиків і сестричок. Малашка - вразлива людина. Вона не витримує знущань свекрухи і вирішує залишити домівку. Але вона не може відмовитись і від своїх рідних, і від Лавріна, тому вона вирішує повернутись додому. Поступово вона стає такою ж дріб'язковою та егоїстичною, як і інші члени родини.
Дума про Марусю Богуславку» є перлиною українського народного епосу.
У ній йдеться про те, як у турецькій неволі уже тридцять літ перебуває сімсот козаків. Одного разу до ув’язнених прийшла «дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка» і запитала, чи не знають вони, який сьогодні день «в землі християнській».
Невольники, які тридцять літ «Божого світу, сонця праведного» не бачили, звісно, знати не могли. Тоді Маруся повідомила, що «завтра святий празник, роковий день великдень». Вона просила козаків не лаяти, не проклинати її за те, що нагадала про празник.
Объяснение: