Микола Лисенко Ще підлітком Микола Лисенко почав записувати народні пісні й думи. Студентом університету записав цикл весільних пісень, який згодом було видано. Дев’ятнадцятирічним юнаком Лисенко вже керував студентським хором і разом зі своїм троюрідним братом Михайлом Старицьким працював над оперою. Проте давався взнаки брак систематичної музичної освіти. Микола зрозумів: навчатися музики необхідно. Лисенко вступив до одного з найавторитетніших навчальних закладів Європи — Лейпцизької консерваторії. Складний навчальний курс пройшов усього за два роки, поєднуючи навчання з концертуванням у Лейпцигу й Празі. Здобув славу одного з найкращих піаністів своєї доби. Навчання в Німеччині пов’язане ще з однією подією в житті композитора. Саме тоді ним було започатковано вокальний цикл «Музика до «Кобзаря» Тараса Шевченка». Над циклом композитор працював майже сорок років, п’ятдесят одну пісню створивши на Шевченкові слова. У цьому циклі розкрилося глибоке розуміння поезії Кобзаря, усвідомлення її єдності з народною піснею. Після повернення в Україну Микола Лисенко поринув у культурне життя. Виступав як піаніст, організував хор, з яким багато гастролював, творив музику. Написав оперу «Різдвяна ніч» за творами Миколи Гоголя. Дещо пізніше Лисенко приступив до роботи над ще однією оперою за сюжетом Гоголя, якій судилося стати одним з найвидатніших творів українського музичного мистецтва. Йдеться про «Тараса Бульбу». Закоханість в український фольклор, безпосередня участь в археологічних розкопках на Хортиці розбудили в ньому величезний інтерес до героїчної історії рідного народу.Зовсім не випадково композитор звернувся до повісті Гоголя. Десять років віддав Микола Лисенко роботі над оперою. Розповідь про те, як народжувався твір, могла б стати захоплюючим романом про самовідданість митця, про наполегливі пошуки й радість— творчих знахідок. На жаль, композитор так і не побачив своєї опери на сцені. «Тарас Бульба» був поставлений тільки 1924 року — через дванадцять років по смерті Миколи Віталійовича. Відтоді опера не зникає з репертуару багатьох театрів. Творчий доробок Миколи Лисенка дуже багатий. Крім опер «Тарас Бульба», «Енеїда», «Наталка Полтавка», «Утоплена», він створив кілька кантат на слова Тараса Шевченка, сотні пісень на слова Івана Франка, Лесі Українки, Адама Міцкевича, Генріха Гейне, Олександра Олеся. Чудовими є твори Лисенка для дітей: опери «Пан Коцький», «Коза-дереза», «Зима і Весна». Творчість Миколи Лисенка є цілою епохою в музичній культурі України. Його мистецька школа народила згодом відому плеяду чудових композиторів. Кожен з них ішов власним шляхом, проте в основі їхньої творчості було те, що заповів Лисенко, — любов до рідного народу та невмирущої народної пісні. За В. Туркевичем.
Тарас Григорович ШЕВЧЕНКО – Великий талант: Мислитель, Поет, Художник, Прозаїк, Драматург, відображаючи українське тогочасне і минуле буття, проектував у своїх творах майбуття. Саме за свою життєдіяльність і творчість, патріотичну громадянську позицію, національно-революційні візії він заслужив високоповажних і найвищих для людини титулів: Геній, Пророк, Апостол.
Візії тут розглядаються як ідеї, бачення, логічно-поетична конструкція образу бажаного майбутнього. Подання Т.Г.Шевченком візії України – це позитивна національна енергетика, яка пояснює, створює і розвиває, дає наснагу з його творів – від появи «Кобзаря» (1840 р.) – до утворення Держави – суспільства, для якого характерні, сучасною мовою, Демократія, Справедливість, Воля, Рівність, політична свобода, високий рівень соціально-економічного добробуту, інноваційно-технологічний розвиток та гармонійне співжиття з природою. Державність – це наявність самостійного комплексу суспільних інститутів державної влади (верховенство, нероздільність, єдність, самостійність ДВ – законодавчої, виконавчої, судової), економічної, політичної, правової, культурної системи, що діють на території національної спільноти і забезпечують їй сучасний і майбутній розвиток.
Ще з юнацтва Тарас Шевченко цікавився минувшиною, слухав розповіді про неї, із запалом читав праці з світової історії, але, передусім, його хвилювала історія рідного народу. Він проникливо штудіював 5-ти томну «Історію Малоросії» українського енциклопедиста Миколи Маркевича, праці відомих учених Миколи Костомарова, Пантелеймона Куліша, Олександра і Михайла Лазаревських, Михайла Максимовича, Василя Тарнавського, з якими товаришував, Дмитра Бантиш-Каменського, Осипа Бодянського. Все це формувало у ньому розуміння минувшини і сприяло тому, що його поезію і прозу пронизує не лише вболівання за історичну долю України, а й постійна віра у відродження бувшої Державності України, наявної за часів Київської Русі, Доби козаччини, що оспівано у творах, як і надії на справедливу долю вільної України в майбутньому.
Т.Г.Шевченко жив у час декабристів, які повстали (1825 р.) за нову кращу долю країни. Декабристи пропагували свої ідеї і розраховували на військових, освічених, знатних і багатих людей, ігноруючи навіть дрібну шляхту, тим більше простолюдинів чи селян-кріпаків. Як відомо, вони зазнали поразки. Шевченко негативно ставився до революції панів-аристократів. Він вболівав, передусім, за закріпачене селянство та інші верстви населення, за поневолену Україну загалом. Уже в початкових творах «Тарасова ніч», «Іван Підкова», які ввійшли до його першої збірки «Кобзар» (1840 р.), Шевченко виступає як великий патріот Вітчизни, який добре знає та пам'ятає її героїчну, драматичну історію і тогочасність.
Саму державницьку ідею боротьби козаків із набільшими ворогами України заявлено вже у першому творі на історичну тему, наскрізь пронизану думками про політичну незалежність – «Тарасова ніч». Устами Кобзаря Шевченко стверджує розуміння Гетьманівщини як форми української державності, як національно-ментального світогляду українського народу:
Шевченка найбільше в історії України цікавила Козацька доба, саме боротьба українського народу за становлення своєї незалежної державності. Тому в його поезії і у малярстві особливе місце належить Чигирину – гетьманській столиці. У поемі «Гайдамаки» їй присвячено розділ:
Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали, Заплакали б тяжко, бо ви б не пізнали Встали, подивились на той Чигирин, Козацької слави убогих руїн. Що ви будували, де ви панували! “Гайдамаки . Свято в Чигирині” (1841 р.)
Поема сповнена віри у перомогу козацтва, а словосполучення «І Україна, і Чигирин» символізує саму Державність. Із втратою Чигирина національно-визвольна боротьба українського народу, розпочата під орудою Б.Хмельницького, припинилася. Т.Г.Шевченко вперше написав і обгрунтував думку існування суверенної Української Гетьманівської Держави.
Поміж возами нігде стать: Козацьке панство походжає Неначе в ірій, налетіло В киреях чорних, як один, З Смілянщини, з Чигирина Тихенько, ходя, розмовляє Просте козацтво, старшина, І поглядає на Чигрин. На певне діло налетіли. “Чигрине, Чигрине” (1844 р.)
Воскресіння України він вбачав у воскресінні козацької нації, про що писав метафорично і навіть містично: козаки встають з могил як «вельможна громада – «всі золоті». Без них вся Україна є мертвим тілом від якого відлетів животворний дух. У візії майбутнього бачив як «мерці за правдою встають» і будив «заснулу Україну».
.
Тарас Шевченко досяг великих вершин словесно-поетичної й живописної творчості. Будучи від природи наділений великою працелюбністю, вільнодумством, доброю удачею, творчим талантом письменника і художника, тонким знання людської душі, акторськими, музичними і виконавськими здібностями, ставши вченим-дослідником – істориком та археологом, академіком, маючи широкий діапазон зацікавлень, він, як людина універсальних здібностей, є рівновеликий світовим геніям.
Тарас Григорович ШЕВЧЕНКО – Великий талант: Мислитель, Поет, Художник, Прозаїк, Драматург, відображаючи українське тогочасне і минуле буття, проектував у своїх творах майбуття. Саме за свою життєдіяльність і творчість, патріотичну громадянську позицію, національно-революційні візії він заслужив високоповажних і найвищих для людини титулів: Геній, Пророк, Апостол.
Візії тут розглядаються як ідеї, бачення, логічно-поетична конструкція образу бажаного майбутнього. Подання Т.Г.Шевченком візії України – це позитивна національна енергетика, яка пояснює, створює і розвиває, дає наснагу з його творів – від появи «Кобзаря» (1840 р.) – до утворення Держави – суспільства, для якого характерні, сучасною мовою, Демократія, Справедливість, Воля, Рівність, політична свобода, високий рівень соціально-економічного добробуту, інноваційно-технологічний розвиток та гармонійне співжиття з природою. Державність – це наявність самостійного комплексу суспільних інститутів державної влади (верховенство, нероздільність, єдність, самостійність ДВ – законодавчої, виконавчої, судової), економічної, політичної, правової, культурної системи, що діють на території національної спільноти і забезпечують їй сучасний і майбутній розвиток.
Ще з юнацтва Тарас Шевченко цікавився минувшиною, слухав розповіді про неї, із запалом читав праці з світової історії, але, передусім, його хвилювала історія рідного народу. Він проникливо штудіював 5-ти томну «Історію Малоросії» українського енциклопедиста Миколи Маркевича, праці відомих учених Миколи Костомарова, Пантелеймона Куліша, Олександра і Михайла Лазаревських, Михайла Максимовича, Василя Тарнавського, з якими товаришував, Дмитра Бантиш-Каменського, Осипа Бодянського. Все це формувало у ньому розуміння минувшини і сприяло тому, що його поезію і прозу пронизує не лише вболівання за історичну долю України, а й постійна віра у відродження бувшої Державності України, наявної за часів Київської Русі, Доби козаччини, що оспівано у творах, як і надії на справедливу долю вільної України в майбутньому.
Т.Г.Шевченко жив у час декабристів, які повстали (1825 р.) за нову кращу долю країни. Декабристи пропагували свої ідеї і розраховували на військових, освічених, знатних і багатих людей, ігноруючи навіть дрібну шляхту, тим більше простолюдинів чи селян-кріпаків. Як відомо, вони зазнали поразки. Шевченко негативно ставився до революції панів-аристократів. Він вболівав, передусім, за закріпачене селянство та інші верстви населення, за поневолену Україну загалом. Уже в початкових творах «Тарасова ніч», «Іван Підкова», які ввійшли до його першої збірки «Кобзар» (1840 р.), Шевченко виступає як великий патріот Вітчизни, який добре знає та пам'ятає її героїчну, драматичну історію і тогочасність.
Саму державницьку ідею боротьби козаків із набільшими ворогами України заявлено вже у першому творі на історичну тему, наскрізь пронизану думками про політичну незалежність – «Тарасова ніч». Устами Кобзаря Шевченко стверджує розуміння Гетьманівщини як форми української державності, як національно-ментального світогляду українського народу:
Шевченка найбільше в історії України цікавила Козацька доба, саме боротьба українського народу за становлення своєї незалежної державності. Тому в його поезії і у малярстві особливе місце належить Чигирину – гетьманській столиці. У поемі «Гайдамаки» їй присвячено розділ:
Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали, Заплакали б тяжко, бо ви б не пізнали
Встали, подивились на той Чигирин, Козацької слави убогих руїн.
Що ви будували, де ви панували! “Гайдамаки . Свято в Чигирині” (1841 р.)
Поема сповнена віри у перомогу козацтва, а словосполучення «І Україна, і Чигирин» символізує саму Державність. Із втратою Чигирина національно-визвольна боротьба українського народу, розпочата під орудою Б.Хмельницького, припинилася. Т.Г.Шевченко вперше написав і обгрунтував думку існування суверенної Української Гетьманівської Держави.
Поміж возами нігде стать: Козацьке панство походжає
Неначе в ірій, налетіло В киреях чорних, як один,
З Смілянщини, з Чигирина Тихенько, ходя, розмовляє
Просте козацтво, старшина, І поглядає на Чигрин.
На певне діло налетіли. “Чигрине, Чигрине” (1844 р.)
Воскресіння України він вбачав у воскресінні козацької нації, про що писав метафорично і навіть містично: козаки встають з могил як «вельможна громада – «всі золоті». Без них вся Україна є мертвим тілом від якого відлетів животворний дух. У візії майбутнього бачив як «мерці за правдою встають» і будив «заснулу Україну».
.
Тарас Шевченко досяг великих вершин словесно-поетичної й живописної творчості. Будучи від природи наділений великою працелюбністю, вільнодумством, доброю удачею, творчим талантом письменника і художника, тонким знання людської душі, акторськими, музичними і виконавськими здібностями, ставши вченим-дослідником – істориком та археологом, академіком, маючи широкий діапазон зацікавлень, він, як людина універсальних здібностей, є рівновеликий світовим геніям.