я народився та живу в україні, це моя батьківщина, мій улюблений куточок землі. я дуже люблю мальовничу українську природу. безкрає синє небо, яскраве сонечко, густі трави та квіти, міцні стрункі дерева. в усі пори року вони для мене найпрекрасніші в світі. хоч, я впевнений, на землі є багато красивих місць, не схожих на мою країну, і для тих, хто там народився, вони – найгарніші. і я б також хотів подорожувати та побачити всі дива світу на власні очі.
тут, в моєму рідному краю, живуть мої найближчі люди – батьки та друзі, знайомі та сусіди. завдяки ним я відчуваю себе частиною життя, почуваю себе як удома – потрібним та коханим. звичайно, інколи між нами трапляються випадки непорозуміння, та це не псує наших відносин. люди, що живуть поруч зі мною, розділяють ті ж радощі, турботи та сподівання, незважаючи на те, хто вони за національністю та якою мовою розмовляють. бо рідний край – це не місце на карті, не держава навіть, це кохання в серці.
мій рідний край – це мова, пісні, книжки. це знайомі з дитинства казкові герої. це найперші спогади про власне життя. на мою думку, втратити все це – величезне горе. згадуючи про людей, яким доводилося залишати батьківщину та жити на чужині, я можу уявити, як важко їм було. а ще гірше – бачити свій рідний край у занепаді, зруйнованим війною…
усі ми на землі – добрі сусіди, кожен з нас іде непростим шляхом власного життя. ми маємо поважати одне одного. я хочу, щоб ми жили мирно, щоб назавжди зберегти недоторканими дорогі для нас рідні місця, що для кожного з нас свої власні.
Олесь - головний герой автобіографічного оповідання Григіра Тютюнника "Дивак". Проблематика твору (єдність людини та природи, право людини на власну думку, особливість та індивідуалізм) відкрита саме через Олеся, його світосприйняття.
Проблема індивідуальності людини завжди була одною з найголовніших у культурі людства, і Олесь, наш головний герой, також як і усі особливі у чомусь люди, потрапляє у конфлікти з оточуючими. Він зацікавлений, розумний хлопчик, який з незрозумілою іншим любов*ю ставиться до природи та світу. "Навіщо лід псуєте? — у відповідь Олесь. — Він ще молодий", - так відподів своїм шкільним друзям хлопець, за що й отримав у віповідь гулю під оком. Люди завджи сповнюються страхом, коли взаємодіють с чимось незрозумілим, та що говорити про дітей - вони ще не мають вантажу життя, маючи який ти навчаєшься розуміти, що у кожної людини свій тягар і людина має відрізнятися від іншої для того, щоб життя було цікавішим, кращим та більш добрим.
Я була би щаслива (щаслив) зустріти такого хлопця як Олесь. Його унікальний погляд на світ навчив би мене новому, унікальному. Він прагне жити по справедливості, мрійник, дуже вразливий ("Олесь ще дужче захвилювався, ледве не заплакав від щирості і солодкого почуття братерства"), це захоплює та вражає мене. Він пробачає кривдників, не злопам'ятний, товариський - я вважаю, що саме цього мені не вистачає ("Олесь згарячу ніяково посміхнувся, поторкав мокрою рукавичкою тверду ґулю під оком і, ковзаючись, побрів до школи"). Я вважаю, що саме з ним я би зміг розділити своє бачення прекрасного у природі і світі. Я теж прагну захищати усе живе, і тому Олесь був би для мене дуже добрим другом.
я народився та живу в україні, це моя батьківщина, мій улюблений куточок землі. я дуже люблю мальовничу українську природу. безкрає синє небо, яскраве сонечко, густі трави та квіти, міцні стрункі дерева. в усі пори року вони для мене найпрекрасніші в світі. хоч, я впевнений, на землі є багато красивих місць, не схожих на мою країну, і для тих, хто там народився, вони – найгарніші. і я б також хотів подорожувати та побачити всі дива світу на власні очі.
тут, в моєму рідному краю, живуть мої найближчі люди – батьки та друзі, знайомі та сусіди. завдяки ним я відчуваю себе частиною життя, почуваю себе як удома – потрібним та коханим. звичайно, інколи між нами трапляються випадки непорозуміння, та це не псує наших відносин. люди, що живуть поруч зі мною, розділяють ті ж радощі, турботи та сподівання, незважаючи на те, хто вони за національністю та якою мовою розмовляють. бо рідний край – це не місце на карті, не держава навіть, це кохання в серці.
мій рідний край – це мова, пісні, книжки. це знайомі з дитинства казкові герої. це найперші спогади про власне життя. на мою думку, втратити все це – величезне горе. згадуючи про людей, яким доводилося залишати батьківщину та жити на чужині, я можу уявити, як важко їм було. а ще гірше – бачити свій рідний край у занепаді, зруйнованим війною…
усі ми на землі – добрі сусіди, кожен з нас іде непростим шляхом власного життя. ми маємо поважати одне одного. я хочу, щоб ми жили мирно, щоб назавжди зберегти недоторканими дорогі для нас рідні місця, що для кожного з нас свої власні.
Олесь - головний герой автобіографічного оповідання Григіра Тютюнника "Дивак". Проблематика твору (єдність людини та природи, право людини на власну думку, особливість та індивідуалізм) відкрита саме через Олеся, його світосприйняття.
Проблема індивідуальності людини завжди була одною з найголовніших у культурі людства, і Олесь, наш головний герой, також як і усі особливі у чомусь люди, потрапляє у конфлікти з оточуючими. Він зацікавлений, розумний хлопчик, який з незрозумілою іншим любов*ю ставиться до природи та світу. "Навіщо лід псуєте? — у відповідь Олесь. — Він ще молодий", - так відподів своїм шкільним друзям хлопець, за що й отримав у віповідь гулю під оком. Люди завджи сповнюються страхом, коли взаємодіють с чимось незрозумілим, та що говорити про дітей - вони ще не мають вантажу життя, маючи який ти навчаєшься розуміти, що у кожної людини свій тягар і людина має відрізнятися від іншої для того, щоб життя було цікавішим, кращим та більш добрим.
Я була би щаслива (щаслив) зустріти такого хлопця як Олесь. Його унікальний погляд на світ навчив би мене новому, унікальному. Він прагне жити по справедливості, мрійник, дуже вразливий ("Олесь ще дужче захвилювався, ледве не заплакав від щирості і солодкого почуття братерства"), це захоплює та вражає мене. Він пробачає кривдників, не злопам'ятний, товариський - я вважаю, що саме цього мені не вистачає ("Олесь згарячу ніяково посміхнувся, поторкав мокрою рукавичкою тверду ґулю під оком і, ковзаючись, побрів до школи"). Я вважаю, що саме з ним я би зміг розділити своє бачення прекрасного у природі і світі. Я теж прагну захищати усе живе, і тому Олесь був би для мене дуже добрим другом.