Одинадцятирічна Полліанна приїжджає до своєї тітки міс Поллі Ґарінгтон. Батько Полліанни Джон Вітіер помер, не залишивши ніякого спадку: отримуючи невелику зарплатню, він залишив після себе всього декілька книг. Оскільки матір Поліанни давно померла, а інших родичів у неї немає, вона змушена переїхати до тітки Поллі. Старша сестра тітки Поллі (матір Полліанни) свого часу вийшла заміж за Джона Вітіера всупереч бажанням батьків, які хотіли видати доньку заміж за багатого чоловіка. Після чого сім'я розірвала з нею будь-які стосунки. Тепер, 25 років потому, тітка Поллі живе одна в величезному будинку, успадкованому після смерті всіх її родичів. Вона педантична, строга і приймає племінницю виключно з почуття обов'язку. Поліанні вона виділяє кімнату на горищі, без дзеркала, з голими стінами і практично без меблів, тому що їй хочеться по можливості віддалитися від компанії дитини і водночас вберегти будинок від дитячих рук.
Поліанна ж повна протилежність тітки Поллі: вона активна, весела, життєрадісна і дуже балакуча. Поліанна вчить оточуючих «грі в радість», якої її навчив свого часу батько. Тоді батько пояснив Поліанні, що треба радіти, всьому тому що в тебе є . З того часу вони завжди бавилися «в радість», знаходячи привід для оптимізму в кожній події.
В перший же день приїзду Поліанни тітка Поллі залишає її без вечері за непунктуальність і наказує їй вечеряти хлібом з молоком на кухні, разом зі служницею Ненсі, на що Полліанна відповідає: «Ну що ви, тітко, я дуже рада. Я люблю хліб з молоком, і Ненсі мені дуже подобається. Ми так добре повечеряли разом.» Всі покарання і повчання Полліанна приймає з радістю, захопленням і вдячністю, чим дуже розгублює тітку Поллі. Поступово все місто починає любити Полліанну, а згодом «здається» і тітка Поллі.
Лукаш — зовсім молодий хлопець («в очах ще має щось дитяче», — читаємо в ремарці), він людина, тому й по-людському розуміє любов як потаємне незбагненне почуття. А для Мавки, як і решти лісових створінь, це цілком природний стан. Проте її любов до Лукаша зовсім не подібна на легкодумні залицяння з Перелесником, які вона знала до цього. Не подібна її любов і на почуття самого Лукаша:
Л у к а ш
Чудна у тебе мова, але якось
так добре слухати… Що ж ти мовчиш?
Розгнівалась?
М а в к а
Я слухаю тебе…
твого кохання…
(Бере в руки голову його, обертає проти місяця
і пильно дивиться в вічі).
Л у к а ш
Нащо так? Аж страшно,
як ти очима в душу зазираєш…
Я так не можу! Говори, жартуй,
питай мене, кажи, що любиш, смійся…
Звичайний сільський хлопчина й не здогадується, які сили пробудило кохання в лісовій істоті, яке «огнисте диво» оновлення вона пережила. Лукаш не цінує «душі своєї цвіту», не знає, які дива може творити тихий голос його сопілки. Щедрі поклади поезії й краси в його душі вкриті шаром буденщини, черствого житейського практицизму. Вони явилися Мавці весняної місячної ночі, але сам Лукаш і занедбав їх під стріхою хати, під впливом матері й Килини.
Мавка, без сумніву, ідеалізований і сильний образ: на шляху до щастя їі нічого не може зупинити, лісова красуня намагається наблизити дійсність до мрії. Вона без жалю покинула заради «людського хлопця» лісові хащі й могла б знайти з людьми спільну мову, якби вони були такими мудрими, як дядько Лев. Він знав ціну краси й гармонійного співіснування людини з природою, добре знав і те, що протиставити себе природі, знехтувати її закони — значить підрубати гілку, на якій сидиш. Таке ставлення до природи дядько Лев виховував і у свого небожа Лукаша. Він не встигає перейнятися дядьковою наукою: напровесні приходить із далекого села в ліс, а восени дядько Лев помирає. Господарство прибирає до своїх рук обмежена Лукашева мати, а згодом до неї приєднується й достойна її невістка.
Мавка ж принесла в Лукашеву хату не тільки красу («умаіча квітками попідвіконню»), з нею прийшла до лісової господи прихильність природи й достаток («Як вона глядить корів, то більш дають набілу»). Однак Лукаш не зміг відстояти своє кохання, не зміг «своїм життям до себе дорівнятись». Його перемогла сіра буденщина із захланною й обмеженою матір’ю. А зрада Лукаша почалася з того моменту, коли поріг його хати переступила Килина.
Леся Українка майстерно створила характери Килини й матері Лукаша. Це досить типові образи жінок, утомлених тяжкою працею по господарству. Лукашевій матері потрібна роботяща невістка, а не мрійлива Мавка, яка спртнїмає природу як живу істоту. Мати настільки душевно згрубіта, що не помічає навіть Мавчиної вроди, а згадує про її чесноти .тише тоді, коли «лукава, як видра, хижа, наче рись» Килина демонструє свою справжню натуру. Для скаліченої духовно й обмеженої Килини чи не найбільший життєвий скарб — «корова турського заводу». Вона в житті так і не зазнала справжнього щастя, так і не збагнула, що не перемогла Мавки.
Філософською глибиною думки, красою поетичних образів «Лісова пісня» постала нарівні з такими творами світової класики, як «Сон літньої ночі» Шекспіра, «Пер Гюнт» Ібсена. Не випадково М. Рильський назвав цю драму-феєрію «діамантовим вінцем Українки».
Одинадцятирічна Полліанна приїжджає до своєї тітки міс Поллі Ґарінгтон. Батько Полліанни Джон Вітіер помер, не залишивши ніякого спадку: отримуючи невелику зарплатню, він залишив після себе всього декілька книг. Оскільки матір Поліанни давно померла, а інших родичів у неї немає, вона змушена переїхати до тітки Поллі. Старша сестра тітки Поллі (матір Полліанни) свого часу вийшла заміж за Джона Вітіера всупереч бажанням батьків, які хотіли видати доньку заміж за багатого чоловіка. Після чого сім'я розірвала з нею будь-які стосунки. Тепер, 25 років потому, тітка Поллі живе одна в величезному будинку, успадкованому після смерті всіх її родичів. Вона педантична, строга і приймає племінницю виключно з почуття обов'язку. Поліанні вона виділяє кімнату на горищі, без дзеркала, з голими стінами і практично без меблів, тому що їй хочеться по можливості віддалитися від компанії дитини і водночас вберегти будинок від дитячих рук.
Поліанна ж повна протилежність тітки Поллі: вона активна, весела, життєрадісна і дуже балакуча. Поліанна вчить оточуючих «грі в радість», якої її навчив свого часу батько. Тоді батько пояснив Поліанні, що треба радіти, всьому тому що в тебе є . З того часу вони завжди бавилися «в радість», знаходячи привід для оптимізму в кожній події.
В перший же день приїзду Поліанни тітка Поллі залишає її без вечері за непунктуальність і наказує їй вечеряти хлібом з молоком на кухні, разом зі служницею Ненсі, на що Полліанна відповідає: «Ну що ви, тітко, я дуже рада. Я люблю хліб з молоком, і Ненсі мені дуже подобається. Ми так добре повечеряли разом.» Всі покарання і повчання Полліанна приймає з радістю, захопленням і вдячністю, чим дуже розгублює тітку Поллі. Поступово все місто починає любити Полліанну, а згодом «здається» і тітка Поллі.
Лукаш — зовсім молодий хлопець («в очах ще має щось дитяче», — читаємо в ремарці), він людина, тому й по-людському розуміє любов як потаємне незбагненне почуття. А для Мавки, як і решти лісових створінь, це цілком природний стан. Проте її любов до Лукаша зовсім не подібна на легкодумні залицяння з Перелесником, які вона знала до цього. Не подібна її любов і на почуття самого Лукаша:
Л у к а ш
Чудна у тебе мова, але якось
так добре слухати… Що ж ти мовчиш?
Розгнівалась?
М а в к а
Я слухаю тебе…
твого кохання…
(Бере в руки голову його, обертає проти місяця
і пильно дивиться в вічі).
Л у к а ш
Нащо так? Аж страшно,
як ти очима в душу зазираєш…
Я так не можу! Говори, жартуй,
питай мене, кажи, що любиш, смійся…
Звичайний сільський хлопчина й не здогадується, які сили пробудило кохання в лісовій істоті, яке «огнисте диво» оновлення вона пережила. Лукаш не цінує «душі своєї цвіту», не знає, які дива може творити тихий голос його сопілки. Щедрі поклади поезії й краси в його душі вкриті шаром буденщини, черствого житейського практицизму. Вони явилися Мавці весняної місячної ночі, але сам Лукаш і занедбав їх під стріхою хати, під впливом матері й Килини.
Мавка, без сумніву, ідеалізований і сильний образ: на шляху до щастя їі нічого не може зупинити, лісова красуня намагається наблизити дійсність до мрії. Вона без жалю покинула заради «людського хлопця» лісові хащі й могла б знайти з людьми спільну мову, якби вони були такими мудрими, як дядько Лев. Він знав ціну краси й гармонійного співіснування людини з природою, добре знав і те, що протиставити себе природі, знехтувати її закони — значить підрубати гілку, на якій сидиш. Таке ставлення до природи дядько Лев виховував і у свого небожа Лукаша. Він не встигає перейнятися дядьковою наукою: напровесні приходить із далекого села в ліс, а восени дядько Лев помирає. Господарство прибирає до своїх рук обмежена Лукашева мати, а згодом до неї приєднується й достойна її невістка.
Мавка ж принесла в Лукашеву хату не тільки красу («умаіча квітками попідвіконню»), з нею прийшла до лісової господи прихильність природи й достаток («Як вона глядить корів, то більш дають набілу»). Однак Лукаш не зміг відстояти своє кохання, не зміг «своїм життям до себе дорівнятись». Його перемогла сіра буденщина із захланною й обмеженою матір’ю. А зрада Лукаша почалася з того моменту, коли поріг його хати переступила Килина.
Леся Українка майстерно створила характери Килини й матері Лукаша. Це досить типові образи жінок, утомлених тяжкою працею по господарству. Лукашевій матері потрібна роботяща невістка, а не мрійлива Мавка, яка спртнїмає природу як живу істоту. Мати настільки душевно згрубіта, що не помічає навіть Мавчиної вроди, а згадує про її чесноти .тише тоді, коли «лукава, як видра, хижа, наче рись» Килина демонструє свою справжню натуру. Для скаліченої духовно й обмеженої Килини чи не найбільший життєвий скарб — «корова турського заводу». Вона в житті так і не зазнала справжнього щастя, так і не збагнула, що не перемогла Мавки.
Філософською глибиною думки, красою поетичних образів «Лісова пісня» постала нарівні з такими творами світової класики, як «Сон літньої ночі» Шекспіра, «Пер Гюнт» Ібсена. Не випадково М. Рильський назвав цю драму-феєрію «діамантовим вінцем Українки».
Объяснение: