Моя Україна.. Мій рідний край, великий-превеликий, неповторний у своїй красі! Його поля, луки й ріки хвилюють, бентежать душу, викликають такі емоції, що пісня ллється з уст. Україна — це сліпуча синь неба, легкокрилі тополі та червона калина, хрещатий барвінок і огнисті мальви. Україна — це стрімкий потік Дніпра, гіркий полин на козацьких могилах, розкішний вінок з білої ніжної ромашки. Україна — це. земля краси і величі... Хто ми без Батьківщини? Ніхто і ніщо. Велич Батьківщини — наше щасливе життя. Людина, яка зраджує Батьківщину, не має права на життя. Мені здається, що з покоління в покоління треба передавати істину: Батьківщина — держава, в якій живеш. Держава є — є народність; є народність — є нація; є нація— є народ, є «я» — дитя народу, дитя землі, яка виплекала мене. В. Підпалий у своїх елегіях створює образ Батьківщини через сприйняття ліричних героїв. Одним із кращих зразків патріотичної лірики є вірш «Тиха елегія». Елегія має своєрідну побудову. Кожна з п'яти строф містить запитання й відповідь: Коли мене питають? «Любиш ріки,річки і річечки й потічки?» відмовчуюсь: вони в мені навіки,а для мого народу на віки! У вірші багато символів: ріки, річки, ясні зорі, тихі води, степи, озера, яблуні і саду... Усе це Батьківщина, без якої автор не мислить себе, від них не відокремиться навіть тоді, як в землю перейде. Найвеличніший символ — рідна мова. Нею має володіти людина вже з дитинства. Вона вливається в дитячу душу з молоком матері, колисковими піснями неньки. Рідна мова — основа сім'ї: Коли мене питають:«Рідну мовучи зміг би поміняти на чужу?» —моя дружина сину колисковуспіває тихо... Краще не скажу. У вірші «Тиха елегія» В. Підпалий виступає як патріот, в авторське «я» зливаються громадянська позиція й інтимні почуття. Письменник стверджує думку про роль Батьківщини в житті людини, доходить думки про необхідність єднання людини й рідного краю. Це і є ідея поезії. Кульмінація елегії — п'ята строфа. Якщо в перших чотирьох строфах тон принижений, дещо висхідна інтонація, відтворена словами «відмовчуюсь», «мовчу», «я знов мовчу», то в п'ятій строфі вибухає крик: Коли мене питають: «Українучи зможеш ти забудь на чужині?» —Кричу: «Кладіть отут у домовинуживим» Однаковісінько мені...» Для автора, ліричного героя, поміняти рідну землю на чужу — рівноцінно смерті. Як і у вірші «Запросини», у поезії «Тиха елегія» В. Підпалий використовує единопочаток, що звучить рефреном. Тема поезії — монологічна сповідь автора перед собою, своїм народом, своєю родиною. Вірю, що світле майбутнє чекає мою Батьківщину, якщо на її землі будуть жити справжні патріоти.
Україна — це сліпуча синь неба, легкокрилі тополі та червона калина, хрещатий барвінок і огнисті мальви. Україна — це стрімкий потік Дніпра, гіркий полин на козацьких могилах, розкішний вінок з білої ніжної ромашки. Україна — це. земля краси і величі...
Хто ми без Батьківщини? Ніхто і ніщо. Велич Батьківщини — наше щасливе життя. Людина, яка зраджує Батьківщину, не має права на життя. Мені здається, що з покоління в покоління треба передавати істину: Батьківщина — держава, в якій живеш. Держава є — є народність; є народність — є нація; є нація— є народ, є «я» — дитя народу, дитя землі, яка виплекала мене.
В. Підпалий у своїх елегіях створює образ Батьківщини через сприйняття ліричних героїв. Одним із кращих зразків патріотичної лірики є вірш «Тиха елегія».
Елегія має своєрідну побудову. Кожна з п'яти строф містить запитання й відповідь:
Коли мене питають? «Любиш ріки,річки і річечки й потічки?» відмовчуюсь: вони в мені навіки,а для мого народу на віки!
У вірші багато символів: ріки, річки, ясні зорі, тихі води, степи, озера, яблуні і саду... Усе це Батьківщина, без якої автор не мислить себе, від них не відокремиться навіть тоді, як в землю перейде. Найвеличніший символ — рідна мова. Нею має володіти людина вже з дитинства. Вона вливається в дитячу душу з молоком матері, колисковими піснями неньки. Рідна мова — основа сім'ї:
Коли мене питають:«Рідну мовучи зміг би поміняти на чужу?» —моя дружина сину колисковуспіває тихо... Краще не скажу.
У вірші «Тиха елегія» В. Підпалий виступає як патріот, в авторське «я» зливаються громадянська позиція й інтимні почуття. Письменник стверджує думку про роль Батьківщини в житті людини, доходить думки про необхідність єднання людини й рідного краю. Це і є ідея поезії.
Кульмінація елегії — п'ята строфа. Якщо в перших чотирьох строфах тон принижений, дещо висхідна інтонація, відтворена словами «відмовчуюсь», «мовчу», «я знов мовчу», то в п'ятій строфі вибухає крик:
Коли мене питають: «Українучи зможеш ти забудь на чужині?» —Кричу: «Кладіть отут у домовинуживим» Однаковісінько мені...»
Для автора, ліричного героя, поміняти рідну землю на чужу — рівноцінно смерті. Як і у вірші «Запросини», у поезії «Тиха елегія» В. Підпалий використовує единопочаток, що звучить рефреном.
Тема поезії — монологічна сповідь автора перед собою, своїм народом, своєю родиною. Вірю, що світле майбутнє чекає мою Батьківщину, якщо на її землі будуть жити справжні патріоти.