Нужен анализ стихотворения "на перехресті осені й зими" на перехресті осені й зими навряд чи варто зачинать love story. ліси порожні і поля просторі – чи ж в просторі не згубимося на роздоріжжі осені й зими нізащо зарікатися не буду я ані від тюрми, ні від суми, тим паче від сурми страшного суду. у осені на дні, на самім дні, в холодні дні, нудні й немилосердні, сказати “так” (або сказати “ні”) не легко, як, скажімо, десь у серпні. і в кожнім дні, немов у вигнанні – ми, й невтямки нікому з нас, нікому, що зовсім не на білому коні, і навіть не на іншому якому, – на вmw, або й на бмп зима влетить по вимерзлій шосейці. (чуття – холодне, темне і тупе, мов скринька замикається на серці.) тож чи знайдемо ми б в передчутті мелодії сурми порятувати цю одквітну осінь з-під гострих крижаних коліс зими… 1992 р.

Павлусь — головний герой оповідання О. Стороженка. Його образ доводить нам, що сите життя і неробство не робить людину по-справжньому щасливою. Щастя не може бути в житті людини, яка живе лише для себе і не зігріває своїм душевним теплом інших, яка безглуздо і безцільно проживає свій вік. Павлусь, єдиний син у родині, ріс зманіженим, залюбленим матір’ю. Узимку й восени вона не випускала його з хати, шоб не замерз, навесні і влітку — шоб сонце не напекло голову. Бачачи, шо син нічого не вміє робити, батько журився: «Що з ним станеться, як ми помремо?» Мати мала рацію, коли говорила: «Як Бог милосердний пошле йому шастя, то без нас житиме ше лучче, як теперечки». Після смерті батьків за Павлусем наглядали наймит і наймичка. І хоча він уже й парубком став, а все чекав, коли хтось за нього зробить. «Павлусь за весь день і пари з рота не пустить; хоч би часом чого і схотів, вже не попросить: якось йому і слово важко вимовити». І на вечорниці йому йти не хотілося, і скарб шукати відмовився, бо звик лише їсти та спати. За це прозвали його Лежнем. Навіть грушу зірвати не міг: «Бісові груші, — пробубнить, — які спілі, і над самісінькою головою висять, і ні одна ж то не впаде у рот». А потрусити дерево — важко. У селі Павлуся вважали щасливим: нічого не робить, а все має. «Сказано: як кому Бог дасть шастя, то не треба йому й рідної матері, не треба і скарбу шукати, сам скарб його знайде». І хоча люди заздрили Павлусеві, жити так, як він, не хотіли. Думаю, шо шасливим не був і Павлусь.

Джерело: http://dovidka.biz.ua/storozhenko-skarb-harakteristika-pavlusya/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

"Наталка Полтавка"- твір пронизаний багатьма українськими традиціями, своєрідними діалектами. Мені подобається цей твір тим, що він дуже близький до нашого українського побуту, звичаїв. Цей твір показує справжніх українців. Герої - патріоти свого краю, які стикаються на своєму шляху з різними подіями та ситуаціями. Вони кохають, працюють, сумують, радіють, плачуть... Коли читаєш цей твір, то розумієш як жилося декілька століть назад. Як себе почували люди, як переживали ті чи інші негаразди свого життя. Ми прослідковуємо справжні українські традиції, які зараз уже, можливо, забуті. Тому, на мою думку, цей твір якнайкраще доносить нам усе українське, усе близьке нам особисто і українському народу вцілому