nikitabars7

07.01.2020 21:01 •  Українська література

Нужно выписать епітети і порівняння микола вороний іванові франкові hi, мій учителю і друже, про мене все це не байдуже. життя з його скаженим шалом, з погонею за ідеалом, з його стражданням і болінням і невгамованим сумлінням, життя - се дві противні сили, що між собою в бій вступили. одна з них - велетень-гнобитель, а друга - геній-визволитель; його двосічна гостра криця влучна, як з неба блискавиця; але і велетень могучий в руці тримає меч блискучий? страшні, тяжкі його удари, а ще страшніш таємні як маю я його цуратись чи від ударів ухилятись? о, ні! я, взявши в руки зброю, іду за генієм до бою. рубаюсь з ворогом, співаю, в піснях до бою закликаю всіх тих, що мляві, чи недужі, чи під укриттям сплять байдужі. і знаю я, що замість плати мене чекають кари, та чи ж грізний удар обуха там, де буяє творчість духа? одна хвилина раювання там відкупляє всі страждання. бо то чуття свобідні, щирі бринять у святобливій лірі. і прикро, як ураз зі мною стають, немовби теж до бою, а справді для пихи своєї з порожнім серцем фарисеї і паперовими мечами вимахують над головами. хто кликав їх? чого їм треба? чи хробакам потрібно неба? нехай ідуть всі ті нездари на торговиці та базариї нікчемний крам, дрібні вигоди - от їх найвищії клейнодиі але коли повсякчас битись, то серце може озлобитись. охляти може, зачерствіти, зав'януть, як без сонця квіти. душа бажає скинуть пута, що в їх здавен вона закута, бажає ширшого простору - схопитись і злетіти вгору, життя брудне, життя нікчемне забути і пізнать надземне. все неосяжне - охопити, незрозуміле - зрозуміти! о, друже мій, то не дурниці.- всі ті щасливі небулиці про райських гурій, про нірвану, про землю ту обітовану. вони тягар життя і душу раєм надихають. чи все ж те розумом збагнути, що дасться серцеві відчути? і чи можливо без утрати свобідний творчий дух скувати? і хто поезію - царицю посміє кинуть у в'язницю? хто вкаже шлях їй чи напрямок, коли вона не зносить рамок? в ній в с і краси кольори сяють, в ній в с і чуття і змисли до мене як горожанина ставляй вимоги - я людина. а як поет - без перепони я стежу творчості закони; з них повстають мої ідеї - найкращий скарб душі моєї. творю я їх не для шаноби; не руш, коли не до вподоби. і ще скажу, мій славний друже, я не беру життя байдуже. високих дум святі скрижалі, всі наші радощі і жалі, всі ті боління і надії і чарівливі гарні мрії, - все, що від тебе в серце впало, не загубилось, не моя девіза: йти за віком і бути цілим чоловіком!