О.Бердник
Хто Зважиться-вогняним наречеться
Старі люди дивувалися: звечора ніщо не віщувало негоди. Сонце заходило на спеку, повітря було сухе й давлюче, небокрай багрянився над дніпровськими луками урочисто. А потім сталося несподіване, грізне…
Десь опівночі в небі почувся клекіт, ніби вдалині завели весільної пісні лелеки. Парубки та дівчата, які ще никали понад берегами, милуючись плакучими верболозами й журливою піснею дніпровського плину, одірвалися від своїх ліричних справ; зморені цілоденною працею хлібороби, які повлягалися спати під відкритим небом, розплющили очі; столітні бабусі, хворі на безсоння, нашорошили вуха; тривожно заіржали не знати чому коні на луках.
Клекіт гучнішав, покотив хвилями понад сонною землею. Здавалося, повітря загусло, в ньому попливли тугі, пружні кола, ніби від падіння каменя в воду. Недалеко від місячного серпа загорілася яскрава зоря, запульсувала, огорнулася туманною короною. Барви її мінилися: спочатку вона була темно-вишнева, потім червона, жовта, ніжно-зелена, блакитна, бузкова. Нарешті зоря спалахнула сліпучим фіолетом, видовжилася, завібрувала і, немов загострена стріла, впала, майнувши пишним хвостом, десь за лісом. Слідом за нею в небі прокотилася друга зоря — ця мала м’якші барви, ніжно-рожеві. Вона теж упала на північному заході, за стіною правічного лісу.
І тоді почалося.
Не знати звідки зірвалася буря. Понад селом прокотився смерч, стіна куряви піднялася з поля, чорна хмара закрила місяць. Страшна блискавиця розкраяла темінь, стьобнула вогняним батогом у ніби підганяючи ліниві стихії погоди. Свічкою спалахнула скирта соломи за лісом, гучно забамкав пожежний дзвін, скликаючи до негаданої праці пожежників.
Та де там!
Перша блискавиця була лише сигналом до початку небесної драми. Стіна дощу впала на землю, грізно зашуміли, заклекотіли пінисті потоки, змиваючи з горбів у долини дозрілі гарбузи, соковиті помідори, валяючи додолу важкі голови соняхів. Всі в селі прокинулися, окрім малих дітей. Парубки з дівчатами рвонули під захист клунь та повіток.
Гроза розлютувалася не на жарт, небо стало схоже на гігантський жмут полум’яних розтріпаних канатів, з якими почав бавитися невидимий космічний титан. Одна за одною блискавиці цвьохали на землю — довжелезні, яскраво-фіолетові. Громовідвід біля клубу оповився примарним перлистим сяйвом, вздовж нього до землі пливли з сухим тріском вогнисті іскри. Сторож дід Онисько злякався і, плюнувши на свій відповідальний пост, дременув під дощем додому.
Гроза руйнувала димарі, зривала дахи, псувала радіоприймачі, понад городами й шляхами металися багряні кулясті блискавиці; інколи вони підкрадалися до старих гіллястих дерев, вибухали холодним примарним полум’ям, розпанахуючи товстезні стовбуряки навпіл. Та шквал вирував недовго. За якусь годину лихо зійшло, стіна зливи пропала, тільки небесні вогні невпинно миготіли аж до світання.
Письмово навести приклади казковості та наукової фантастики.
Основна думка – філософія природи – бути схожою на людей, щоб ті звернули увагу на її неповторність і подібність із ними, закликати берегти її, милуватись нею.
Провідний мотив – природа
Объяснение:
Автор – Анатолій Мойсієнко
Жанр – пейзажна лірика
Тема – зображення дивовижного світу осінньої природи рідного краю
Ідея – висловити захоплення казковою суттю осінньої пори.
Основна думка – філософія природи – бути схожою на людей, щоб ті звернули увагу на її неповторність і подібність із ними, закликати берегти її, милуватись нею.
Провідний мотив – природа чудова та неповторна.
Віршовий розмір – верлібр
Вірш не поділений на строфи, рядки різної довжини, окремі з них римуються: несе-есе, Родощ-дощ, і написані хореєм. Отже, вірш має вільну будову, наближену до верлібра
А. Мойсієнко як лірик, пропонує нам розмаїття вдало підібраних зорових (жовтень несе жолуді, вітер набиває листям кисет), слухових (креше), кольористичних (жовті жолуді, золоте есе, золотий кисет) образів, з яких зіткані пейзажні картини. Цей вірш – відбиток осіннього настрою поета.
Художні засоби “Жовтень жовті жолуді”
Епітети: жовті жолуді, золоте есе, золотий кисет, золоті пожежі, золотими клешнями, золоту Родоз, золотим пожежником. Епітет «золотий» автор використовує 7 разів, у сполученні з різними іменниками, створюючи неповторні поетичні образи. Епітет – золотий передає велич та барви природи восени.
Метафори та персоніфікації: походжає дощ, жовтень…на базар несе жолуді, пише осінь…есе, набиває вітер золотий кисет креше люльку, пожежі пасе, дощ-пожежник.
Алітерація: повторення звука [ж]; а також звуків [ш], [с], що створює атмосферу шуму, звуку листя, що восени шурхотить під ногами ( несе, осінь, есе, пише, креше).
“Жовтень жовті жолуді” вірш читати
Жовтень жовті жолуді
На базар несе,
Пише осінь охрою
Золоте есе.
Листопадом, бабиним літом
Набиває вітер
золотий кисет,
злотом люльку креше,
золоті пожежі
попасом пасе.
Сонце — обережне —
Золотими клешнями —
В золоту Родощ
Золотим пожежником
Походжає дощ.
“Жовтень жовті жолуді” характеристика
Справжня поезія здатна змінювати наше сприйняття світу. Вона дає можливість побачити те, чого ми просто не помічаємо через щоденні турботи. Саме завдяки поезії ми щоразу по-новому відкриваємо для себе казкову красу природи. Звичайний осінній пейзаж під пером майстра слова олюднюється й оживає, наповнюється в нашій уяві яскравими кольорами і звуками. Анатолій Мойсієнко зображує осінь у стані и найбільшої краси — вона викликає не сум, а захоплення. Присутність ліричного героя у творі «Жовтень жовті жолуді…»
виражена мінімально. Він постає як заворожений ігач, який читає «золоте есе» осені в загадковій книзі природи.
З неабиякою майстерністю автор використав прийом персоніфікації, наділивши явища природи людськими властивостями. В уяві читача послідовно зринають виразні зорові образи: жовтень нагадує дбайливого господаря, який несе на базар зібраний урожай; вітер набиває свій золотий кисет не тютюном, а листям і павутинками бабиного літа; дощ походжає, як завзятий пожежник… Загальну картину доповнює незвичний образ сонця: воно незграбне, немов рак, бо має золоті клешні-промені, і дуже обережне, бо осіннє.
У творі панують осінні кольори, золотий і жовтий. Не раз уживаний епітет «золотий» викликає в уяві привабливу картину не сумної і плаксивої, а саме красивої і величної осінньої природи.
Інтонаційної виразності цій поезії надають повтори приголосних і голосних звуків — алітерації й асонанси. Сполучаючись між собою, вони формують неповторний звукопис усього твору, який збагачує яскравий малюнок осінньої природи.
Додатково:
"Вертатись пізно" аналіз Ігор Павлюк
«З янголом на плечі» аналіз вірша
Анатолій Мойсієнко біографія та цікаві факти
Приєднуйтесть:
Оцініть статтю
Додати коментар
Ім'я *
Email *
Коментар
Анонім 21.01.2021 в 12:33
Ясно що нічого не ясно
Відповіcти
Юлія 21.01.2022 в 13:18
Дякую за до
Відповіcти
Вам також може сподобатися
«Стефа і її Чакалка» аналіз
“Тече вода з-під явора” аналіз (паспорт)
Антін Лотоцький «Ольга Перевізникова» аналіз (тема, план)
Твір на тему: «Моє улюблене заняття малювання»
Повне або часткове використання інформації тільки за наявності активного посилання на сайт
© 2022 Dovidka.biz.ua - Довідник цікавих фактів та корисних знань
Джерело: https://dovidka.biz.ua/45162-2
Провідною темою героїчного середньовічного епосу зазвичай є - воля, завзяття народу в боротьбі з ворогом, злом, кривдою, релігійним гнітом, сила і мужність народних героїв
У поезії «Печаль на яшмовому ґанку» простежується мотив - туги дівчини
Чому Роланд пропонує Ганелона для переговорів? - посланцем має бути мудра людина
Церква вдосконалила віровчення у епоху - Середньовіччя
Найпоширенішим жанром китайської середньовічної поезії була громадянська і пейзажна лірика.
Який поет є автором «Пісні про хліб і шовк»? - Ду Фу.
Объяснение: