Образ якого народного героя є, за словами Платона, зразком для воїна (за твором О. Довженка “Ніч перед боєм”):
А) Хмельницького; Б) Дорошенка; В) Морозенка; Г) Савки.
2. Онуком діда Савки (за твором О. Довженка “Ніч перед боєм”) є:
А) Троянда; Б) Дробот; В) Левко; Г) Колодуб.
3. Під читанкою в Юлька Ващука лежали книги (Н. Бічуя “Шпага Славка Беркути”):
А) Шевченка і Лесі Українки; Б) Шекспіра і Діккенса;
В) Марка Твена та Джека Лондона; Г) І. Франка та о. Пушкіна.
4. Якою наукою зацікавився Юлько (Н. Бічуя “Шпага Славка Беркути”):
А) психологією; Б) нумізматикою; В) філологією; Г) спелеологією.
5. За повістю В. Дрозда “Білий кінь Шептало” виберіть правильну відповідь: \
А) образи твору мають алегоричну основу;
Б) кінь Шептало не повернувся на конюшню;
В) Шептало був гнідим;
Г) конюх Степан не любив коней, тому часто їх бив.
6. Предки Шептала (В. Дрозда “Білий кінь Шептало”):
А) були спортивними конями; Б) виступали в цирку;
В) возили коней; Г) брали участь у військових подіях.
7. Чого навчив Пустельник дракона (Ю. Винничук “Місце для дракона”):
А) співати; Б) танцювати; В) читати; Г) писати.
8. Хто вбив дракона у творі Ю. Винничука “Місце для дракона”:
А) Пустельник; Б) пан Лаврін; В) джура; Г) Кельбас із Цюкалівки.
9. На момент відступу Петро Колодуб був командиром (О. Довженко “Ніч перед боєм”):
А) танка; Б) роти; В) взводу; Г) полку.
10. Хто з героїв твору любив говорити “Більше не буду” (Н. Бічуя “Шпага Славка Беркути”):
А) Славко; Б) Юлько; В) Стефко; Г) Лілі.
11. Андрій Степанович подарував Славкові на 14-річчя (Н. Бічуя “Шпага Славка Беркути”):
А) м’яч; Б) ракетки; В) шпагу; Г) кросівки.
12. Укажіть, як ставилися до Шептала бригадні коні (В. Дрозд “Білий кінь Шептало”):
А) співчували; Б) глузували; В) обходили стороною; Г) недолюблювали.
«Закутаний в хустку, кінці якого пущено під пахви, з закачаними довгими рукавами і підлогами, в личаках, намотаних до колін, був схожий на дівчину, а ще більше на якесь прояв, ніби він і не чоловічої статі. Очі швидкі. Руки спритні».
«Малий? Нехай він і без штанів, але більше знає іншого старого, більше, ніж я!».
«Але і ніхто не міг зрівнятися з ним, граючи в гилку».
«Ніколи не мав вільної хвилини: гнали на панщину, і він йшов, як не з косою, то з ціпом,- косив, молотив. Восени садив дерева. Викопував в лісі дубки, кленочки, яворкі і тикав їх, де було місце: навколо будинку, край вулиці, біля криниці. Взимку возився з гноєм, розносив його на город і на полі. Коли втомлений, розтирав снігом руки та обличчя - вони горіли як жар. Ще й не пахло нирками, готував живці, ховаючи їх у погребі. А з теплом ощипывал дички. Хто просив, нікому не відмовляв».
«Викопані і пересаджені їм деревця не сохли. ...Прищепи його приймалися, так як він не щеплял на вербі груші».
«І все село сверялось за нього. Люди пам'ятали, як він посіяв рано - і вродило, як посіяв пізніше - і теж вродило. А коли викликав хмари і накликав дощ, ніхто не коливався: він не що-небудь - мудрець, Планетник...». «Не було такої роботи, яку не подужав б або якої цурався б. На його дворі не залежувався не те що гній, а і синячка. Зі свого поля він позбирав і повиносив камінчики.. Наковував жерна, виправляв шкіри, шив кожухи. Корова не могла отелитися, звали і допомагав корові. Лікував коней, які хромали. Готував зілля від різних хвороб. А дітям робив свистки і сопілки. Одного тільки цурався - не вступав до корчми, відмовляючись від могорыча: “Мені так весело”».