1. Михайликові не раз перепадало від матері «на горіхи». Але за один його вибрик хлопцеві влетіло найбільше. Коли перший лід вкрив прицерковний пагорб і дітиська організували на ньому ковзанку, то хлопець не витерпів і «тихцем шатнувся у сiни, вихопив з-пiд жорен ночовки, заарканив їх мотузочком i босонiж пометлявся до дiтвори». На ковзанку прибігла мати Михайлика і світ білий потемнів у його очах, коли він «опинився перед поблiдлою од страху i гнiву матiр'ю». Мати покарала хлопця: спершу з нього «вибивали дурування» i сварили. Хлопець не смів перечити, бо розумів, що «за це можна вiдхопити зайвого духопелика». Потім хлопця відігрівали на печі і поїли малиновим чаєм.
2. Як кожна дитина Михайлик любив своїх батьків. Він також розумів, що мамі одній важко поратися по господарству і що вона сумує за батьком. А ще Михайлик сподівався, що батько привезе йому чобітки. Цитата: «Скучив. Мамо, а може таке бути, що тато й чоботи привезе менi?»
3. Цитата: «Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дiдусевi, пасу нашу вреднючу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по веснянiй водi i зiллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городi i не вважаю себе ледащом».
4. Михайлик ріс розумним і допитливим хлопчиком, з книжок і від рідних знав багато байок, приказок, любив пожартувати. Слова «Птиця також боса ходить і не журиться» адресовані дядькові Себастіянові, який приніс в дім Михайлика листа від батька і жартував з хлопцем. Це були важкі роки, коли в країні точилася громадянська війна, в лісах орудували озвірілі бандити, селяни виживали як могли. У сім’ї хлопчика не було змоги купити Михайликові чобітки, але незважаючи на це Михайлик відчував себе затишно і спокійно і рідній домівці. Жартуючи, він, напевне, хотів сказати дядькові Себастіянові, що відсутність взуття – не є приводом для великої журби. Он, і птиця не журиться тим. що вона боса.
5. Дідусь Михайлика змалечку привчав його бути справжнім господарем. Хлопець ріс у звичайній селянській родині, які з діда-прадіда займалися сільським господарством. Сільськогосподарської техніки в ті далекі час не було, а робота була фізично важка. У кого в дворі не було міцних чоловічих рук, коня, волів міг і не вижити. Тому дідусь і казав Михайликові, що без худоби селянин нічого не вартує.
6. Мати Михайлика вірила, що земля-годувальниця як жива істота – все бачить, все чує і все знає. А тому Ганна Іванівна частенько розмовляла і з землею і з насінням, «довiряючи свої радощi, болi й просячи, щоб вона родила на долю всякого…». Саме матір водила хлопчика любуватися першим пуп’янком огірка, першим соняшником, навчила його любити росу і легенький ранковий туман, квіти, трави, дерева. Вона показала як плаче навесні від радості дерево, як ночує у соняшнику оп’янілий джміль
Символічне значення образів у творів Івана Малковича «Із янголом на плечі»
Господня свіча - це символ людського життя, людської долі. Як у давній грецькій міфології Мойри пряли нитку життя кожної людини і в певний період обривали її, так у фольклорі нашого народу життя людини порівнювали з палаючою свічкою. Недарма ж про померлу людину кажуть, згорів, як свічка. А так як за релігійними переконаннями Господь веде кожну людину по житті, тому і це життя – Господня свічка.
Сірий маятник – це символ швидкоплинного і невблаганного часу, який не може зупинитися або повернути назад, тому потрібно йти лише вперед і не зупинятися.
Янгол - це символ помічника-охоронця, який допомагає людині, налаштовує на вчинення добрих справ, прийняття вірних рішень. Адже у різних релігіях ангел є посередником між Богом і людиною, який виконує волю Бога.
Відповідь:
1. Михайликові не раз перепадало від матері «на горіхи». Але за один його вибрик хлопцеві влетіло найбільше. Коли перший лід вкрив прицерковний пагорб і дітиська організували на ньому ковзанку, то хлопець не витерпів і «тихцем шатнувся у сiни, вихопив з-пiд жорен ночовки, заарканив їх мотузочком i босонiж пометлявся до дiтвори». На ковзанку прибігла мати Михайлика і світ білий потемнів у його очах, коли він «опинився перед поблiдлою од страху i гнiву матiр'ю». Мати покарала хлопця: спершу з нього «вибивали дурування» i сварили. Хлопець не смів перечити, бо розумів, що «за це можна вiдхопити зайвого духопелика». Потім хлопця відігрівали на печі і поїли малиновим чаєм.
2. Як кожна дитина Михайлик любив своїх батьків. Він також розумів, що мамі одній важко поратися по господарству і що вона сумує за батьком. А ще Михайлик сподівався, що батько привезе йому чобітки. Цитата: «Скучив. Мамо, а може таке бути, що тато й чоботи привезе менi?»
3. Цитата: «Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дiдусевi, пасу нашу вреднючу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по веснянiй водi i зiллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городi i не вважаю себе ледащом».
4. Михайлик ріс розумним і допитливим хлопчиком, з книжок і від рідних знав багато байок, приказок, любив пожартувати. Слова «Птиця також боса ходить і не журиться» адресовані дядькові Себастіянові, який приніс в дім Михайлика листа від батька і жартував з хлопцем. Це були важкі роки, коли в країні точилася громадянська війна, в лісах орудували озвірілі бандити, селяни виживали як могли. У сім’ї хлопчика не було змоги купити Михайликові чобітки, але незважаючи на це Михайлик відчував себе затишно і спокійно і рідній домівці. Жартуючи, він, напевне, хотів сказати дядькові Себастіянові, що відсутність взуття – не є приводом для великої журби. Он, і птиця не журиться тим. що вона боса.
5. Дідусь Михайлика змалечку привчав його бути справжнім господарем. Хлопець ріс у звичайній селянській родині, які з діда-прадіда займалися сільським господарством. Сільськогосподарської техніки в ті далекі час не було, а робота була фізично важка. У кого в дворі не було міцних чоловічих рук, коня, волів міг і не вижити. Тому дідусь і казав Михайликові, що без худоби селянин нічого не вартує.
6. Мати Михайлика вірила, що земля-годувальниця як жива істота – все бачить, все чує і все знає. А тому Ганна Іванівна частенько розмовляла і з землею і з насінням, «довiряючи свої радощi, болi й просячи, щоб вона родила на долю всякого…». Саме матір водила хлопчика любуватися першим пуп’янком огірка, першим соняшником, навчила його любити росу і легенький ранковий туман, квіти, трави, дерева. Вона показала як плаче навесні від радості дерево, як ночує у соняшнику оп’янілий джміль
Пояснення:
Відповідь:
Трішки сумбурно, але може, щось пригодиться:
Символічне значення образів у творів Івана Малковича «Із янголом на плечі»
Господня свіча - це символ людського життя, людської долі. Як у давній грецькій міфології Мойри пряли нитку життя кожної людини і в певний період обривали її, так у фольклорі нашого народу життя людини порівнювали з палаючою свічкою. Недарма ж про померлу людину кажуть, згорів, як свічка. А так як за релігійними переконаннями Господь веде кожну людину по житті, тому і це життя – Господня свічка.
Сірий маятник – це символ швидкоплинного і невблаганного часу, який не може зупинитися або повернути назад, тому потрібно йти лише вперед і не зупинятися.
Янгол - це символ помічника-охоронця, який допомагає людині, налаштовує на вчинення добрих справ, прийняття вірних рішень. Адже у різних релігіях ангел є посередником між Богом і людиною, який виконує волю Бога.
Пояснення: