ответ:У прекрасній пісні "Ранки солов'їні" йдеться про ніжне кохання, яке ніколи не забувається, сниться ночами. Згадуються і солов'їні ранки, і стежки, де ступали ноги милої, і дніпровські хвилі, якими разом милувалися. Надзвичайно мелодійним у пісні є приспів. Побудований на паралелізмі, він викликає чимало асоціацій.
Душу і серце ліричного героя пісні "Ми підем, де трави похилі" тривожать карі очі коханої, яку він порівнює із "золотою веселкою".
За вісім днів до смерті Андрій Малишко написав свою лебедину пісню, що живе в народі під назвою "Стежина". У поезії— персоніфікований мистецький образ стежини — життєвої дороги людини, що наштовхує поета на роздуми про власну життєву дорогу.
У піснях своєрідність художнього почерку А. Малишка позначена щедрим використанням фольклорних елементів. Характерними для його поезій є синонімічні повтори, народні образи-символи, його тропи і фігури завжди свіжі й неповторні. Пісні насичені метафорами, епітетами, порівняннями.
Пісні Андрія Малишка співають люди різного віку, вони близькі всім, бо йшли від чистого і щирого серця.
Терен — символічна рослина і в літературі, і у фольклорі. Це символ перешкод, страждання. Дівчина полюбила того, хто, можливо, не вартий її кохання, бо поїхав «іншої шукати». А може, це тільки ревнощі, і дівчина вірить, виглядає милого. Любов — це віра й надія, щастя й нещастя, і хоч у пісні співається, що «хто з любов’ю не знається, той горя не знає», усе ж без любові, навіть нерозділеної, людині не можна, вона не пізнає справжнього щастя.
«Місяць на небі, зіроньки сяють» — родинно-побутова пісня, змальовує чудову картину розмови сердець двох закоханих. Дівчина співає, пливучи в човнику місячної ночі, козак це чує, і його серце завмирає від радості й щастя, він сподівається, що його почуття взаємні. Кажуть, що очі — дзеркало душі. Отже, саме вони «звели з розуму» парубка. Пісня ніжна, лагідна, з багатьма пестливими словами, повторами, порівняннями та епітетами. Користується популярністю й донині.
ответ:У прекрасній пісні "Ранки солов'їні" йдеться про ніжне кохання, яке ніколи не забувається, сниться ночами. Згадуються і солов'їні ранки, і стежки, де ступали ноги милої, і дніпровські хвилі, якими разом милувалися. Надзвичайно мелодійним у пісні є приспів. Побудований на паралелізмі, він викликає чимало асоціацій.
Душу і серце ліричного героя пісні "Ми підем, де трави похилі" тривожать карі очі коханої, яку він порівнює із "золотою веселкою".
За вісім днів до смерті Андрій Малишко написав свою лебедину пісню, що живе в народі під назвою "Стежина". У поезії— персоніфікований мистецький образ стежини — життєвої дороги людини, що наштовхує поета на роздуми про власну життєву дорогу.
У піснях своєрідність художнього почерку А. Малишка позначена щедрим використанням фольклорних елементів. Характерними для його поезій є синонімічні повтори, народні образи-символи, його тропи і фігури завжди свіжі й неповторні. Пісні насичені метафорами, епітетами, порівняннями.
Пісні Андрія Малишка співають люди різного віку, вони близькі всім, бо йшли від чистого і щирого серця.
Терен — символічна рослина і в літературі, і у фольклорі. Це символ перешкод, страждання. Дівчина полюбила того, хто, можливо, не вартий її кохання, бо поїхав «іншої шукати». А може, це тільки ревнощі, і дівчина вірить, виглядає милого. Любов — це віра й надія, щастя й нещастя, і хоч у пісні співається, що «хто з любов’ю не знається, той горя не знає», усе ж без любові, навіть нерозділеної, людині не можна, вона не пізнає справжнього щастя.
«Місяць на небі, зіроньки сяють» — родинно-побутова пісня, змальовує чудову картину розмови сердець двох закоханих. Дівчина співає, пливучи в човнику місячної ночі, козак це чує, і його серце завмирає від радості й щастя, він сподівається, що його почуття взаємні. Кажуть, що очі — дзеркало душі. Отже, саме вони «звели з розуму» парубка. Пісня ніжна, лагідна, з багатьма пестливими словами, повторами, порівняннями та епітетами. Користується популярністю й донині.