"Краса врятує світ", - загальновідома істина. Але яка ж краса здатна зробити життя кращим? Світ, який нас оточує, сповнений краси. Митці відображають її різними засобами: художники- у кольорах, музиканти- у звуках, письменники- у словах. Але врятувати світ, на мою думку, зможе лише справжня краса людини. Душевна щедрість, працелюбність, любов до своєї землі, щире бажання допомагати іншим, лагідність, оптимізм, почуття гумору- низка рис, які притаманні людині з внутрішньой красою. Не здатна відчувати краси людина, духовно бідна. Адже не достатньо лише бути красивою зовні і при цьому мати збіднілу на добро і красу душу. Я вважаю, що саме краса людської душі здатна врятувати світ.
Образ несе в собі велике смислове навантаження, за ним криється цілий комплекс тогочасних явищ і фактів. Це виявляється і в строфічній побудові вірша, і в його розмірі, і в конструкції речень, і в сатиричних засобах зображення. Написана пісня десятискладовим розміром з цезурою після шостого складу. Проте поет вносить у вірш елементи новаторства, застосовуючи в ньому виключно чоловічі рими, тонізуючи його і наближаючи до дактиля. Кожна строфа пісні має шість рядків, з яких перші чотири дактилічні, а останні два — силабічні і звучать як її антитеза, як рефрен. А за до метонімій поет вдало виділяє потрібні йому слова-поняття; цьому сприяють також анафоричні повтори на початку віршованих рядків, які підсилюють емоційне звучання твору, сприяють його композиційні стрункості й завершеності. Для пісні Сковороди характерна простота, народність стилю і мови, які виходять далеко за межі старокнижної поетики. Починається пісня словами, які нагадують старовинні народні прислів'я: "Що не город, то норов", "Що не голова, то розум". Взагалі у творі виразно проступає жива народна мова, особливо в лексиці та фразеології: "трещит голова", "юриста", "манер", "грунта", "Федька-купец", "в свете дума", "на ловлю собак", "все жереш", "чистый хрусталь", "всякому горлу", "ты не щадиш", "шумит дом..., как кабак" та ін. Говорячи про пісню "Всякому городу нрав и права", слід підкреслити що вона не була винятковим явищем в українській літературі другої половини XVIII ст. Сковорода йшов у загальному руслі сатиричного віршування, в якому окремі автори іноді підносилися до широких соціальних узагальнень. Для прикладу можна назвати "Сатиричний вірш 1764 года" "Плач кіевских монахов" (1786), "Доказательства Хама Данилея Куксы потомственны", "Плач дворянина", "Песнь Пасталія" та ін.. Мотивами осуду панської сваволі, критикою зловживань і хабар ництва чиновників сатиричні вірші XVIII ст. перегукуються з піснею Сковороди. Сатиричний пафос вірша Сковороди "Всякому городу нрав и права" викликав багато літературних наслідувань не тільки на Україні, але і за її межами. Деякі поети кінця XVIII — початку XIX ст. свідомо орієнтувалися на сковородинський вірш, доповнюючи його новими строфами, в яких проводили злободенні для свого часу ідеї). (За Ф.М. Поліщуком).
Світ, який нас оточує, сповнений краси. Митці відображають її різними засобами: художники- у кольорах, музиканти- у звуках, письменники- у словах. Але врятувати світ, на мою думку, зможе лише справжня краса людини.
Душевна щедрість, працелюбність, любов до своєї землі, щире бажання допомагати іншим, лагідність, оптимізм, почуття гумору- низка рис, які притаманні людині з внутрішньой красою. Не здатна відчувати краси людина, духовно бідна. Адже не достатньо лише бути красивою зовні і при цьому мати збіднілу на добро і красу душу.
Я вважаю, що саме краса людської душі здатна врятувати світ.
Для пісні Сковороди характерна простота, народність стилю і мови, які виходять далеко за межі старокнижної поетики. Починається пісня словами, які нагадують старовинні народні прислів'я: "Що не город, то норов", "Що не голова, то розум". Взагалі у творі виразно проступає жива народна мова, особливо в лексиці та фразеології: "трещит голова", "юриста", "манер", "грунта", "Федька-купец", "в свете дума", "на ловлю собак", "все жереш", "чистый хрусталь", "всякому горлу", "ты не щадиш", "шумит дом..., как кабак" та ін.
Говорячи про пісню "Всякому городу нрав и права", слід підкреслити що вона не була винятковим явищем в українській літературі другої половини XVIII ст. Сковорода йшов у загальному руслі сатиричного віршування, в якому окремі автори іноді підносилися до широких соціальних узагальнень. Для прикладу можна назвати "Сатиричний вірш 1764 года" "Плач кіевских монахов" (1786), "Доказательства Хама Данилея Куксы потомственны", "Плач дворянина", "Песнь Пасталія" та ін..
Мотивами осуду панської сваволі, критикою зловживань і хабар ництва чиновників сатиричні вірші XVIII ст. перегукуються з піснею Сковороди.
Сатиричний пафос вірша Сковороди "Всякому городу нрав и права" викликав багато літературних наслідувань не тільки на Україні, але і за її межами. Деякі поети кінця XVIII — початку XIX ст. свідомо орієнтувалися на сковородинський вірш, доповнюючи його новими строфами, в яких проводили злободенні для свого часу ідеї). (За Ф.М. Поліщуком).