Объяснение:Володимир Підпалий — маловідоме ім’я в культурі нашого народу. Про нього не пишуть навіть в «Історії української літератури», проте його заслужено можна вважати талановитим майстром поетичного слова. Палітра творчого доробку майстра досить багата. У своїх творах поет порушує такі важливі питання, як роль в житті людини малої Батьківщини, протистояння добра і зла, любові й ненависті, драматична суперечність життя тощо.
У літературних колах про В. Підпалого кажуть: поет негаласливий, камерний. Його вірші сповнені символічності, таємниць і лаконічності. В. Підпалий — по-справжньому інтелігентна людина ХХ століття, душа якої сповнена тугою за гармонією в цьому суперечливому світі. Людське життя поет розглядає як Всесвіт, в якому співіснують дух і душа. Особисто його чиста душа більше часу знаходилася на небі, ніж на землі. У цьому був сенс існування митця — він один з українських поетів доби шестидесятників. В цьому можна переконатися на прикладі вірша В. Підпалого «Запросини», який був написаний у 1967 році.
У 1899 році у Львові вийшла поетична збірка Лесі Українки «Думи і мрії». Збірка відкривалася поемами «Давня казка» і «Роберт Брюс, король шотландський», далі – поетичні цикли «Мелодії», «Невольничі пісні», «Відгуки». Cаме циклі «Мелодії» вміщені справжні поетичні перлини – «Хотіла б я піснею стати» і «Давня весна». «Кажуть, її бачили згорблену і самотню, сірим туманом закутану в останній її приїзд до Києва в 1913 р. Вона налягала всім своїм тілом худеньким на одну ногу, перевалювалась, ледве трималась за рятівну палицю. Тільки дивовижно великі очі світили на все лице, бездонні Горе-очі світились на всю Стрілецьку, йшло цих Двоє Очей, несли вони вимучене тортурами хвороб стражденне тіло. Муки виснажували її з дитинства. З дитинства навчилась вона «крізь сльози сміятись». Вже у десять років з'явились перші ознаки туберкульозу лівої ноги, а незабаром і лівої руки. Потім хвороба перекинулась на легені і нирки. В одному з листів 1912 року Леся називає своє життя постійною війною з сухотами. За цю «тридцятилітню» війну вона перенесла декілька складних і болючих операцій, прикута до постелі, довго перебувала у гіпсі, ходила то за до костурів, то за до складного і тяжкого апарата на нозі. Лікувалась в Криму і в Одесі, в Бессарабії і в Болгарії, в Німеччині і в Італії, в Єгипті і в Грузії. Постійна невблаганна війна тіла і духу ...» (І.Ф. Драч «Слово про Лесю»). Леся Українка, слабосила, хвора жінка, мала могутню зброю — поетичне слово. Та ще — багату уяву, палке серце. Тому й захотілося їй стати піснею, щоб вільно по світу літати, допомагати людям у горі й радіти з ними в радості. Ліричну героїню ваблять стихії. їй хочеться вітром літати від ясних зір до глибокого моря. Має вона й свої таємниці, «щастя... таємне», яке засіяє разом із нею ясніше ясної зорі й гучніше,,,
Объяснение:Володимир Підпалий — маловідоме ім’я в культурі нашого народу. Про нього не пишуть навіть в «Історії української літератури», проте його заслужено можна вважати талановитим майстром поетичного слова. Палітра творчого доробку майстра досить багата. У своїх творах поет порушує такі важливі питання, як роль в житті людини малої Батьківщини, протистояння добра і зла, любові й ненависті, драматична суперечність життя тощо.
У літературних колах про В. Підпалого кажуть: поет негаласливий, камерний. Його вірші сповнені символічності, таємниць і лаконічності. В. Підпалий — по-справжньому інтелігентна людина ХХ століття, душа якої сповнена тугою за гармонією в цьому суперечливому світі. Людське життя поет розглядає як Всесвіт, в якому співіснують дух і душа. Особисто його чиста душа більше часу знаходилася на небі, ніж на землі. У цьому був сенс існування митця — він один з українських поетів доби шестидесятників. В цьому можна переконатися на прикладі вірша В. Підпалого «Запросини», який був написаний у 1967 році.
Відповідь:
У 1899 році у Львові вийшла поетична збірка Лесі Українки «Думи і мрії». Збірка відкривалася поемами «Давня казка» і «Роберт Брюс, король шотландський», далі – поетичні цикли «Мелодії», «Невольничі пісні», «Відгуки». Cаме циклі «Мелодії» вміщені справжні поетичні перлини – «Хотіла б я піснею стати» і «Давня весна». «Кажуть, її бачили згорблену і самотню, сірим туманом закутану в останній її приїзд до Києва в 1913 р. Вона налягала всім своїм тілом худеньким на одну ногу, перевалювалась, ледве трималась за рятівну палицю. Тільки дивовижно великі очі світили на все лице, бездонні Горе-очі світились на всю Стрілецьку, йшло цих Двоє Очей, несли вони вимучене тортурами хвороб стражденне тіло. Муки виснажували її з дитинства. З дитинства навчилась вона «крізь сльози сміятись». Вже у десять років з'явились перші ознаки туберкульозу лівої ноги, а незабаром і лівої руки. Потім хвороба перекинулась на легені і нирки. В одному з листів 1912 року Леся називає своє життя постійною війною з сухотами. За цю «тридцятилітню» війну вона перенесла декілька складних і болючих операцій, прикута до постелі, довго перебувала у гіпсі, ходила то за до костурів, то за до складного і тяжкого апарата на нозі. Лікувалась в Криму і в Одесі, в Бессарабії і в Болгарії, в Німеччині і в Італії, в Єгипті і в Грузії. Постійна невблаганна війна тіла і духу ...» (І.Ф. Драч «Слово про Лесю»). Леся Українка, слабосила, хвора жінка, мала могутню зброю — поетичне слово. Та ще — багату уяву, палке серце. Тому й захотілося їй стати піснею, щоб вільно по світу літати, допомагати людям у горі й радіти з ними в радості. Ліричну героїню ваблять стихії. їй хочеться вітром літати від ясних зір до глибокого моря. Має вона й свої таємниці, «щастя... таємне», яке засіяє разом із нею ясніше ясної зорі й гучніше,,,
Пояснення: