Українська мова вважається однією з самих мелодійних мов світу. Однією з самих співучих націй в світі вважаються українці. Вони співають не тільки в святковий день чи на весіллі. Горе та розбите серце теж виливається в піснях. Взагалі, українська нація дуже співуча.
Визначною особистістю в пісенній культурі стоїть Маруся Чурай. Багато пісень цієї поетеси стали народними. Мабуть, немає українця, який не чув би хоча б одну пісню Марусі. Її тексти відображують жіночі почуття.
Біографія цієї жінки оповита таємницями та загадками. Немає ніяких
документальних фактів, що підтверджували б її існування. Та дослідники фольклору наполягають, що така історична особистість все ж таки існувала.
Маруся Чурай жила в сімнадцятому сторіччі в Полтаві. Вона була дочкою козака. Дівчина була закохана в парубка Григорія та матір хлопця була проти їх відносин. Він пішов на війну, а Маруся чекала свого коханого. Коли Григорій повернувся, то одружився на іншій в угоду своєї ненці. Глибока рана в душі дівчини не давала їй спокою. Вона загорілася ідеєю помсти. Тоді Маруся заварила зілля та отруїла свого коханого. Деякі літературні джерела пояснюють, що Григорій
сам випив отруту, бо дівчина приготувала її для себе.
Спрага помсти змінилася тяжкою втратою. Дівчина весь свій біль виливала в пісні. Саме непрості взаємовідносини між чоловіком та жінкою будують основу всього пісенного шляху поетеси.
Пісня «За світ встали козаченьки» є автобіографічною. Маруся в ній описує як проводжала Григорія на війну. Пісня показує відношення матері до сина, а також тепле відношення хлопця до своєї дівчини. Він просить матір піклуватися за дівчиною наче за своєю дитиною. Маруся описує, як саме їй було важко того дня і що вона «виплакала всі очі».
Страждання, очікування та переживання дівчини описані в пісні «Віють вітри, віють буйні». Зі стихією дівчина порівнює свої думки та передчуття чогось тривожного.
Трагічне завершення відносин відображене в пісні «Ой не ходи Гриша». Вона застерігає Григорія про наслідки своїх страждань. В цій пісні Маруся нагадує про зілля та зізнається в гріху. Вона вважає, що саме помста є гідною нагородою за вчинки хлопця.
Пісні Марусі Чурай дуже цікаві та являють собою зразок української пісенної культури. Багато українських видатних письменників використовували їх в своїх творах. Вклад поетеси в культуру України неоціненний.
Цикл «В казематі», написаний навесні 1847 в умовах ув'язнення і допитів у Петербурзі, відзначається глибоким ідейним змістом і високою художньою майстерністю. Він відкриває один з найтяжчих періодів у житті і творчості Шевченка, період арешту й заслання (1847 — 1857). Чекаючи в тюрмі вироку, поет боліє не за себе, за свою долю, його хвилює доля «окраденої» й замученої московським пануванням України. З потрясаючою силою виявлена любов до України зокрема в поезіях «Мені однаково», «В неволі тяжко» та «Чи ми ще зійдемося знову», що завершується словами:
Українська мова вважається однією з самих мелодійних мов світу. Однією з самих співучих націй в світі вважаються українці. Вони співають не тільки в святковий день чи на весіллі. Горе та розбите серце теж виливається в піснях. Взагалі, українська нація дуже співуча.
Визначною особистістю в пісенній культурі стоїть Маруся Чурай. Багато пісень цієї поетеси стали народними. Мабуть, немає українця, який не чув би хоча б одну пісню Марусі. Її тексти відображують жіночі почуття.
Біографія цієї жінки оповита таємницями та загадками. Немає ніяких
документальних фактів, що підтверджували б її існування. Та дослідники фольклору наполягають, що така історична особистість все ж таки існувала.
Маруся Чурай жила в сімнадцятому сторіччі в Полтаві. Вона була дочкою козака. Дівчина була закохана в парубка Григорія та матір хлопця була проти їх відносин. Він пішов на війну, а Маруся чекала свого коханого. Коли Григорій повернувся, то одружився на іншій в угоду своєї ненці. Глибока рана в душі дівчини не давала їй спокою. Вона загорілася ідеєю помсти. Тоді Маруся заварила зілля та отруїла свого коханого. Деякі літературні джерела пояснюють, що Григорій
сам випив отруту, бо дівчина приготувала її для себе.
Спрага помсти змінилася тяжкою втратою. Дівчина весь свій біль виливала в пісні. Саме непрості взаємовідносини між чоловіком та жінкою будують основу всього пісенного шляху поетеси.
Пісня «За світ встали козаченьки» є автобіографічною. Маруся в ній описує як проводжала Григорія на війну. Пісня показує відношення матері до сина, а також тепле відношення хлопця до своєї дівчини. Він просить матір піклуватися за дівчиною наче за своєю дитиною. Маруся описує, як саме їй було важко того дня і що вона «виплакала всі очі».
Страждання, очікування та переживання дівчини описані в пісні «Віють вітри, віють буйні». Зі стихією дівчина порівнює свої думки та передчуття чогось тривожного.
Трагічне завершення відносин відображене в пісні «Ой не ходи Гриша». Вона застерігає Григорія про наслідки своїх страждань. В цій пісні Маруся нагадує про зілля та зізнається в гріху. Вона вважає, що саме помста є гідною нагородою за вчинки хлопця.
Пісні Марусі Чурай дуже цікаві та являють собою зразок української пісенної культури. Багато українських видатних письменників використовували їх в своїх творах. Вклад поетеси в культуру України неоціненний.
Цикл «В казематі», написаний навесні 1847 в умовах ув'язнення і допитів у Петербурзі, відзначається глибоким ідейним змістом і високою художньою майстерністю. Він відкриває один з найтяжчих періодів у житті і творчості Шевченка, період арешту й заслання (1847 — 1857). Чекаючи в тюрмі вироку, поет боліє не за себе, за свою долю, його хвилює доля «окраденої» й замученої московським пануванням України. З потрясаючою силою виявлена любов до України зокрема в поезіях «Мені однаково», «В неволі тяжко» та «Чи ми ще зійдемося знову», що завершується словами:
Свою Україну любіть.
Любіть її… во врем'я люте,
В остатню, тяжкую мінуту
За неї Господа моліть!