Ці слова відомого українського поета В.Симоненка якнайточніше підкреслюють життєве кредо рятівників. Адже саме вони йдутфь на самопожертву, щоб відвойовувати у біди життя та здоров’я людей, рятувати природні та матеріальні багатства.
«Запобігти! Врятувати! Зберегти!»
Це не гасло пожежно-рятувальної служби. За цими словами стоять мужні та відважні професіонали, готові завжди прийти на до тим, хто її потребує, рятівники, для яких це не професія, а життєве покликання. Напевно, не існує більш небезпечної, відповідальної та важливішої професії, ніж професія рятувальника. Цю професію обіймають не люди, люди з великою силою волі, люди, які здатні пожертвувати своїм життям, заради життя ближніх, люди, які незважаючи ні на що готові кинутися на до Рятувальники - це люди з великої букви.
Живе лиш той, хто не живе для себе, Хто для других виборює життя...
Квітка-Основ'яненко почав писати українською мовою в роки миколаївського гніту, коли реакційними колами заперечувалася сама можливість створення української літератури. Саме втой час Квітка проявив себе захисником рідної мови й літератури не тільки від чужих недругів, а й від «своїх» невір.За свідченнями письменника: повість «Маруся» була написана з метою довести зрілість і досконалість рідної мови, розчулити читача; «Захищаючи якось достоїнство мови малороссийского,я сказав, що міг би змусити оповіданням своїм плакати, - не повірили, я написав «Марусю».
«Запобігти! Врятувати! Зберегти!»
Це не гасло пожежно-рятувальної служби. За цими словами стоять мужні та відважні професіонали, готові завжди прийти на до тим, хто її потребує, рятівники, для яких це не професія, а життєве покликання. Напевно, не існує більш небезпечної, відповідальної та важливішої професії, ніж професія рятувальника. Цю професію обіймають не люди, люди з великою силою волі, люди, які здатні пожертвувати своїм життям, заради життя ближніх, люди, які незважаючи ні на що готові кинутися на до Рятувальники - це люди з великої букви.
Живе лиш той, хто не живе для себе, Хто для других виборює життя...
Квітка-Основ'яненко почав писати українською мовою в роки миколаївського гніту,
коли реакційними колами заперечувалася сама можливість створення української літератури.
Саме втой час Квітка проявив себе захисником рідної мови й літератури не тільки від чужих недругів, а й від «своїх» невір.За свідченнями письменника: повість «Маруся» була написана з метою довести зрілість і досконалість рідної мови, розчулити читача; «Захищаючи якось достоїнство мови малороссийского,я сказав, що міг би змусити оповіданням своїм плакати, - не повірили, я написав «Марусю».