Ви, звичайно, чули, як співають українські селяни? Прості люди, що не мають музичної освіти? Керуючись вродженою музичністю, вони ніколи не співають в унісон, а зразу розбиваються на голоси, і кожен упевнено веде свою партію. А український церковний спів ви чули? Тоді ви погодитесь, що він дивує й заворожує своїми стародавніми розспівами; недарма колись у давнину кожна дитина навіть у найглухішому українському селі ходила вчитися співати у церковному хорі – ось звідки у нас такі таланти.
Українська пісня висловлює будь-які почуття: радість, смуток, роздум. Вона несе у собі і гумор, і кмітливість, і співчуття, і жалобу... В ній є усе, що притаманне українському народові.
Українські пісні набули світової слави, дякуючи видатним українським співакам, серед яких (нехай мені вибачать ті, кого не зміг назвати, бо це просто фізично неможливо) Анатолій Солов»яненко, Борис Гмиря, Дмитро Гнатюк, Квітка Цісик, Євгенія Мірошниченко, Бела Руденко, Ніна Матвієнко, Юрій Богатиков, Михайло Гришко, Лідія Забіляста…
Творчість українських композиторів М. Лисенка, В. Леонтовича, К. Стеценка, Бориса Лятошинського, Валентина Сильвестова, Мирослава Скорика,Володимира Івасюка та інших музичні фахівці Європи давно вже назвали «новим словом у музиці».
Отже, з усього вищевикладеного можна зробити один правильний висновок: секрет світової слави української пісні, якою ми маємо право пишатися, лежить в глибинах талановитості, співучості, музичної природної обдарованості українського народу.
У повісті М.Стельмаха дуже багато цікавих епізодів. Мені сподобалося читати, як Михайлик отримав від дідуся вітрячок, як він поцупив у мами насіння й збирався обміняти на бажану книжку, але поспівчував голодним людям і поділився з ними, через що Юхрим не дав йому лише за одну склянку "Пригоди Тома Соєра". Було смішно читати, як Михайлик проникав без квитка на виставу, бо ніколи не був у театрі. А ще смішніше було, коли глядачі напали на актора, бо думали, що він насправді такий лиходій, як герой, якого грав. Думаю, всі, хто читав повість, звернули увагу на епізод, у якому тато несе взимку Михайлика до школи, загорнувши в кирею. Я чекав, що хлопчик знітиться і соромитиметься, що всі в чоботах, а він без них. А виявилося, що Михайлик почувався абсолютно щасливим і все життя полюбив запах тієї татової киреї. Та найбільше мені запам'яталося, як босий хлопчик узяв мамині ночви (він не мав ні чобіт, ні саночок) і весело й безтурботно катався взимку з гірки з іншими дітьми. Було смішно, коли він боявся, що за це потрапить у пекло, й дуже тішився, що на жодному образі в церкві не було намальовано дітей, яких чорти карарають за катання босоніж у ночвах.
Ви, звичайно, чули, як співають українські селяни? Прості люди, що не мають музичної освіти? Керуючись вродженою музичністю, вони ніколи не співають в унісон, а зразу розбиваються на голоси, і кожен упевнено веде свою партію. А український церковний спів ви чули? Тоді ви погодитесь, що він дивує й заворожує своїми стародавніми розспівами; недарма колись у давнину кожна дитина навіть у найглухішому українському селі ходила вчитися співати у церковному хорі – ось звідки у нас такі таланти.
Українська пісня висловлює будь-які почуття: радість, смуток, роздум. Вона несе у собі і гумор, і кмітливість, і співчуття, і жалобу... В ній є усе, що притаманне українському народові.
Українські пісні набули світової слави, дякуючи видатним українським співакам, серед яких (нехай мені вибачать ті, кого не зміг назвати, бо це просто фізично неможливо) Анатолій Солов»яненко, Борис Гмиря, Дмитро Гнатюк, Квітка Цісик, Євгенія Мірошниченко, Бела Руденко, Ніна Матвієнко, Юрій Богатиков, Михайло Гришко, Лідія Забіляста…
Творчість українських композиторів М. Лисенка, В. Леонтовича, К. Стеценка, Бориса Лятошинського, Валентина Сильвестова, Мирослава Скорика,Володимира Івасюка та інших музичні фахівці Європи давно вже назвали «новим словом у музиці».
Отже, з усього вищевикладеного можна зробити один правильний висновок: секрет світової слави української пісні, якою ми маємо право пишатися, лежить в глибинах талановитості, співучості, музичної природної обдарованості українського народу.
Відповідь:
У повісті М.Стельмаха дуже багато цікавих епізодів. Мені сподобалося читати, як Михайлик отримав від дідуся вітрячок, як він поцупив у мами насіння й збирався обміняти на бажану книжку, але поспівчував голодним людям і поділився з ними, через що Юхрим не дав йому лише за одну склянку "Пригоди Тома Соєра". Було смішно читати, як Михайлик проникав без квитка на виставу, бо ніколи не був у театрі. А ще смішніше було, коли глядачі напали на актора, бо думали, що він насправді такий лиходій, як герой, якого грав. Думаю, всі, хто читав повість, звернули увагу на епізод, у якому тато несе взимку Михайлика до школи, загорнувши в кирею. Я чекав, що хлопчик знітиться і соромитиметься, що всі в чоботах, а він без них. А виявилося, що Михайлик почувався абсолютно щасливим і все життя полюбив запах тієї татової киреї. Та найбільше мені запам'яталося, як босий хлопчик узяв мамині ночви (він не мав ні чобіт, ні саночок) і весело й безтурботно катався взимку з гірки з іншими дітьми. Було смішно, коли він боявся, що за це потрапить у пекло, й дуже тішився, що на жодному образі в церкві не було намальовано дітей, яких чорти карарають за катання босоніж у ночвах.
Пояснення: