олень і його товариш

захотілося молодому оленю по білому світу побродити, нові міс¬ця подивитися.
– відмовляти не стану, – сказав йому батько, – але знай: нелегко тобі буде, зазнаєш горя в чужому краю.
– ні я збираюся не один, а з товаришем…
– розкажи що-небудь про нього.
– ми йшли вузенькою стежкою. дорогу перегородив великий ка¬мінь, обійти його було неможливо. тоді мій товариш уперся плечем і відсунув камінь убік. ось він який!
– твій товариш сильний, – похвалив старий олень. – але все-таки я буду хвилюватися за тебе.
– коли ми поверталися додому, на товариша з дерева раптом ки¬нулась рись. але він не розгубився, струснув рись із спини і переміг її у відкритому бою!
– безперечно, твій товариш відважний і спритний. але все ж таки я буду хвилюватися за тебе.
– а ось послухай ще про нього. гуляли ми, і нам захотілося пити. але по дорозі до водопою товариш почув запах якогось хижака. “нам загрожує небезпека! ” – шепнув він мені, і ми помчали, як вітер.
– твій друг розумний і обережний. але я буду хвилюватися, поки не побачу тебе, – зітхнув старий олень.
– а потім ми відпочивали в лісовій гущавині. бачимо: вовк ганяється за козеням і ось-ось наздожене його. мій товариш не всидів у кущах. він кинувся навперейми вовкові і так ударив його рогами, що той з переляку ледь із шкури не вискочив.
– це найкраще, що ти міг сказати про нього, – зрадів старий олень. – твій товариш благородний. тепер, синку, я за тебе спокійний.

запиши прислів"я яке на твою думку відповідає головній думці цього твору

Кожен вважає щось найважливішим у своєму житті, щось одне , але чи замислюємося ми чи потрібна нам поезія у повсякденому?
Напевно , що ні. Зараз люди, а особливо діти, багато часу проводять сидячи за комп ютером граючи ту чи іншу гру. Але все ж таки потрібно розвивати свою мову і багато читати Можна безкінечно наводити приклади «надзвичайно важливого і високого місця поезії в житті людини», можна писати довжелезні твори-роздуми про вплив віршів на формування особистості, можна диспутувати з любителями прози, але усі ці речі насправді є занадто мізерними у порівнянні з маленьким теплом у грудях людини, яка тримає в руках збірку улюблених віршів.  
 Поезія передає настрій і почуття самого автора , ставлення його до уряду того часу і баго інше. Коли ми читаємо твори , то розуміємо просту істину життя. Читаючи , ми ніби подорожуємо у інший світ , забуваємо про усе погане а натомість отримуємо багато новий відчуттів і переживань за того чи іншого героя.
Отже , я вважаю , що поезія повина  залишатися для нас одим із надбанням людини  і вона може змінити життя, якщо її у життя впустити. Моє вона змінює, наповнює й доповнює щодня. 

У першій половині XIII століття монголо-татарські орди, очолювані Батиєм, захопили Київ і попрямували через Карпати в Угорщину. Вояка Батий вогнем і мечем плюндрував землю Галицької Русі. Але мужньо боронився український народ. Про один з епізодів героїчної боротьби наших далеких предків із монголо-татарською ордою розповідає Іван Франко в повісті "Захар Беркут". Служіння народові було метою життя дев'яносторічного Захара. Усе своє життя віддав він громаді. Дізнавшись про наближення ворога, Захар радить тухольцям не просто відбити, а розгромити монголо-татарів. Старого Беркута хвилює не тільки небезпека, що нависла над Тухлею, а й та небезпека, що загрожує сусідським селам. То ж, заручившись сусідською до послухавши поради Захара, громада вирішує розгромити ворога в тухольській долині. Саме в цю складну хвилину старий Беркут отримує звістку про те, що його син Максим живим захоплений у полон. Захар не йме віри дим словам: Максим краще дасть себе порубати, ніж віддасться в неволю. Але Максим боровся сміливо, і лише підступом та силою вдалося взяти його та закувати в залізні пута. На душі в Захара Беркута туга та тривога: небезпека загрожує громаді, син у полоні, як воно буде? Та чи здобудуть вони перемогу? Сама природа ніби передчуває біду: ревуть тури, виють вовки, навіть земля глухо стугонить. Захар Беркут усвідомлює свій обов'язок ватажка навіть тоді, коли боярин Тугар Вовк пропонує тухольцям випустити монголів із долини, а за це віддати полоненого Максима живим. Люди розуміють, який біль крає зараз батьківське серце Захара, і пропонують прийняти пропозицію. Але старий Беркут у цей час — насамперед громадський ватажок. Він відмовляється, тому що звільнені монголи обов'язково підуть нищити сусідів, які зовсім не готові до бою й зазнають ще страшніших втрат. Захар підкорює батьківські почуття громадським інтересам і твердо відповідає монгольському посланцеві: "Або ми всі загинемо, або ви всі — іншого вибору нема". У героїчній боротьбі тухольцям пощастило розбити монголо-татар, та залишилася ще купка ворогів, які потопали. Серед них були ворожий воєначальник Бурунда й Максим Беркут. Вороги просять відпустити їх в обмін на життя молодого Беркута. І цього разу Захар незламний. Приборкавши батьківські почуття, він розуміє, що звільнені монголи не простять загибелі свого війська й наведуть на Тухлю ще більшу силу. "Нехай радше гине мій син, ніж задля нього має уйти хоч один ворог нашого краю!" — каже старий Беркут і своєю рукою посилає величезний камінь у купу ворогів, де був і його син. Але не витримало серце батька: Захар "тремтів, мов мала дитина, і, закривши лице руками, ридав тяжко". Його можна зрозуміти. Але в грізний для народу час старий Беркут показав надзвичайну твердість, стійкість, силу духу. У своїй останній промові перед громадою Захар Беркут зазначає, що тухольці перемогли не лише завдяки зброї, а й за до мудрості, згуртованості, дружби. Слова старого Беркута звучать як заповіт нащадкам: "Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас". Іван Франко втілив в образі Захара Беркута мудрість народу, його прагнення жити в злагоді та мирній праці. Своєю повістю Великий Каменяр закликає нас любити свій народ і свою країну, яка стільки страждала, а ще більш за все цінувати згуртованість і єдність, які роблять будь-яку громаду непереможною.