«Стокгольмська поліція розшукує дев'ятирічного Буссе ВільгельмаУльсона, що вчора о шостій годині вечора зник зі свого дому. У Буссе Вільгельма Ульсона білявий чуб, блакитні очі, а того вечора на ньому були короткі брунатні штани, сіра вовняна сорочка і червона шапочка».
«Я був годованцем у тітки Едлі й дядька Сікстена. Опинився в них, ще коли мені було всього рік. А до того жив у сирітському притулку. …Їм здавалося, що через мене в їхньому помешканні стало надто гамірно: я, мовляв, приношу надто багато бруду з парку Тегнера, коли граюся там, розкидаю скрізь по кімнаті свій одяг, надто голосно розмовляю і надто голосно сміюся».
«Я здебільшого сидів у Бенка».
«…той, кого так довго шукає …король!» Країни Далекої.
«Дух нахилився, взяв в обійми, навколо засвистіло й загуло, і ми полинули в простори».
Міо у Країні Далекій
«І це був мій тато-король. Я впізнав його, як тільки побачив. Я знав, що це мій тато. Він простяг руки, і я кинувся йому в обійми».
«Я вже давно живу в Країні Далекій. Дні мої всі як один веселі й радісні. І кожного вечора тато-король приходить до моєї кімнати, ми будуємо разом моделі літаків і розмовляємо».
«Я росту, і мені тут добре».
«Я дуже люблю свого тата-короля, і він мене також дуже любить».
«Коли я мешкав на Упландській вулиці, моїми друзями були не тільки Бенко й тітка Лундін. Я мав іще одного друга, про якого забув розповісти. То був старий броварський кінь, що звався Калле-Джигун».
«…в мене є Міраміс із золотою гривою».
«Був собі королевич, і одного разу він сів на коня і поїхав у мандри місячної ночі...»
«Хотів поїхати туди(де була Країна Чужинецька) і стати на герць із лицарем Като, хоч страшенно боявся його».
Міо у Країні Чужинецькій
«Адже це моя доля. Може, я й не повернуся з цієї мандрівки, та однаково такого страху, як перше, в мене вже не було».
«…лицар із Країни Далекої».
«Я ще дужче що приїхав сюди. Я тужив за своїм татом-королем».
«…лицар, але добрий лицар, не такий, як Като. А лицар повинен бути мужній і не плакати».
«Добрий лицар повинен казати правду. А як казати правду, то я плакав».
«Мій меч, здатний розітнути камінь!»
«Я був лицар на бойовій стежці й чимдуж біг до покою лицаря Като».
Питання в полі митця в суспільстві було актуальним завжди: і століття тому у вирі сьогочасної дійсності. Так чи інакше, митець являє собою взірець мудрості, гідності, чесносного служіння справедливості, наслідування споконвічних законів моралі.До його слова по слухаються, за ним йдуть. Тому саме на ньому лежить надзвичайна відповідальність і за свою позицію та вчинки, і загалом за долю свого народу.
Розуміючи це Леся Українка створює поему "Давня казка" в якій з великою художньою майстерністю розробляє тему служіння поета в час боротьби проти поневолювачів, у найважчу годину національної історії. Тому особа поета підноситься у творі до таких моральних і соціальних вершин, що, гадаю, не відчути це серцем неможливо. Може, саме через це образ поета (а через нього — усього народу) гостро пронизує й хвилює свідомість читача, викликаючи гарячий відгук у його душі.
За своїм сюжетом поема не складна: скориставшись перемогою своїх бійців над ворожим військом, непоказний лицар Бертольдо дістає в подарунок від короля разом з графським титулом цілу околицю і починає нещадно визискувати народ. У країні спалахує народне повстання, якому великої сили надавали пісні поета. Свого часу вони були натхненні народом, скрашували йому відпочинок, виховували мужність та волелюбність, а у лихоліття народної боротьби стали грізною зброєю проти кривдників:
Мужики цікаві стали,
Чи ті кості білі всюди,
Чи блакитна кров проллється,
Як пробити пану груди?
Ми читаємо ці рядки — і чуємо Шевченкове:
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
Чи не є це яскравим прикладом того, як полум'яне слово Кобзаря відбилося на творчості Л. Українки? Стає зрозумілим, що саме живі приклади героїчного служіння народові митців слова — передових письменників, якими так багата історія світової і зокрема української літератури, надихнули поетесу на створення образу народного поета-громадянина. її герой, непідкупний, відданий народові, не спокусився на золото, що йому пропонував у обмін на вільне слово пан Бертольдо, не злякався у в'язниці. Тому так гордо звучать слова безкомпромісного висновку:
Не поет, хто покидає
Боронить народну справу,
Щоб своїм словам блискучим
Золотую дать оправу;
Не поет, хто забуває
Про страшні народні рани,
Щоб собі на вільні руки
Золоті надіть кайдани!
Своєю ідеєю поема "Давня казка" звернена і до сучасної дійсності, коли наша Україна, ставши на шлях незалежності, долає численні політичні, економічні й соціальні труднощі. Справжній поет не має права стояти осторонь цих негараздів, доки його народ буде виборювати щасливе життя для рідної землі.
ответ:вот
Объяснение:
Цитатний матеріал.
«Стокгольмська поліція розшукує дев'ятирічного Буссе ВільгельмаУльсона, що вчора о шостій годині вечора зник зі свого дому. У Буссе Вільгельма Ульсона білявий чуб, блакитні очі, а того вечора на ньому були короткі брунатні штани, сіра вовняна сорочка і червона шапочка».
«Я був годованцем у тітки Едлі й дядька Сікстена. Опинився в них, ще коли мені було всього рік. А до того жив у сирітському притулку. …Їм здавалося, що через мене в їхньому помешканні стало надто гамірно: я, мовляв, приношу надто багато бруду з парку Тегнера, коли граюся там, розкидаю скрізь по кімнаті свій одяг, надто голосно розмовляю і надто голосно сміюся».
«Я здебільшого сидів у Бенка».
«…той, кого так довго шукає …король!» Країни Далекої.
«Дух нахилився, взяв в обійми, навколо засвистіло й загуло, і ми полинули в простори».
Міо у Країні Далекій
«І це був мій тато-король. Я впізнав його, як тільки побачив. Я знав, що це мій тато. Він простяг руки, і я кинувся йому в обійми».
«Я вже давно живу в Країні Далекій. Дні мої всі як один веселі й радісні. І кожного вечора тато-король приходить до моєї кімнати, ми будуємо разом моделі літаків і розмовляємо».
«Я росту, і мені тут добре».
«Я дуже люблю свого тата-короля, і він мене також дуже любить».
«Коли я мешкав на Упландській вулиці, моїми друзями були не тільки Бенко й тітка Лундін. Я мав іще одного друга, про якого забув розповісти. То був старий броварський кінь, що звався Калле-Джигун».
«…в мене є Міраміс із золотою гривою».
«Був собі королевич, і одного разу він сів на коня і поїхав у мандри місячної ночі...»
«Хотів поїхати туди(де була Країна Чужинецька) і стати на герць із лицарем Като, хоч страшенно боявся його».
Міо у Країні Чужинецькій
«Адже це моя доля. Може, я й не повернуся з цієї мандрівки, та однаково такого страху, як перше, в мене вже не було».
«…лицар із Країни Далекої».
«Я ще дужче що приїхав сюди. Я тужив за своїм татом-королем».
«…лицар, але добрий лицар, не такий, як Като. А лицар повинен бути мужній і не плакати».
«Добрий лицар повинен казати правду. А як казати правду, то я плакав».
«Мій меч, здатний розітнути камінь!»
«Я був лицар на бойовій стежці й чимдуж біг до покою лицаря Като».
«Я був безстрашним лицарем з мечем у руці».
«вибив меча з його руки».
Объяснение:
Питання в полі митця в суспільстві було актуальним завжди: і століття тому у вирі сьогочасної дійсності. Так чи інакше, митець являє собою взірець мудрості, гідності, чесносного служіння справедливості, наслідування споконвічних законів моралі.До його слова по слухаються, за ним йдуть. Тому саме на ньому лежить надзвичайна відповідальність і за свою позицію та вчинки, і загалом за долю свого народу.
Розуміючи це Леся Українка створює поему "Давня казка" в якій з великою художньою майстерністю розробляє тему служіння поета в час боротьби проти поневолювачів, у найважчу годину національної історії. Тому особа поета підноситься у творі до таких моральних і соціальних вершин, що, гадаю, не відчути це серцем неможливо. Може, саме через це образ поета (а через нього — усього народу) гостро пронизує й хвилює свідомість читача, викликаючи гарячий відгук у його душі.
За своїм сюжетом поема не складна: скориставшись перемогою своїх бійців над ворожим військом, непоказний лицар Бертольдо дістає в подарунок від короля разом з графським титулом цілу околицю і починає нещадно визискувати народ. У країні спалахує народне повстання, якому великої сили надавали пісні поета. Свого часу вони були натхненні народом, скрашували йому відпочинок, виховували мужність та волелюбність, а у лихоліття народної боротьби стали грізною зброєю проти кривдників:
Мужики цікаві стали,
Чи ті кості білі всюди,
Чи блакитна кров проллється,
Як пробити пану груди?
Ми читаємо ці рядки — і чуємо Шевченкове:
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
Чи не є це яскравим прикладом того, як полум'яне слово Кобзаря відбилося на творчості Л. Українки? Стає зрозумілим, що саме живі приклади героїчного служіння народові митців слова — передових письменників, якими так багата історія світової і зокрема української літератури, надихнули поетесу на створення образу народного поета-громадянина. її герой, непідкупний, відданий народові, не спокусився на золото, що йому пропонував у обмін на вільне слово пан Бертольдо, не злякався у в'язниці. Тому так гордо звучать слова безкомпромісного висновку:
Не поет, хто покидає
Боронить народну справу,
Щоб своїм словам блискучим
Золотую дать оправу;
Не поет, хто забуває
Про страшні народні рани,
Щоб собі на вільні руки
Золоті надіть кайдани!
Своєю ідеєю поема "Давня казка" звернена і до сучасної дійсності, коли наша Україна, ставши на шлях незалежності, долає численні політичні, економічні й соціальні труднощі. Справжній поет не має права стояти осторонь цих негараздів, доки його народ буде виборювати щасливе життя для рідної землі.
А коли війна скінчиться
Того діла й того слова,
То скінчиться давня казка,
А настане правда нова.