...У житті добро й зло не так чітко розмежовуються, буває й "добро" нелюдське, буває, й зло вбирається в приємні шати...
В. Дончик
Яку красу дарує нам природа! Кожний бачить в ній щось особливе, чарівне. З щедрістю людина приймає дари матінки-природи: квіти, ягоди, свіже повітря, лікарські рослини, спів пташок. А чи завжди люди вдячні їй? В оповіданні Є. Гуцала "Сім'я дикої качки" описане ставлення дітей до представників пташиного світу — сім'ї дикої качки, відтворені стосунки дітей зі світом природи.
Юрко, який приїхав із міста в гості до бабусі, був задоволений, бо вранці без батьків вирушив на рибалку. Риба не ловилася, а тут ще до нього прийшла Тося, з якою він то мирився, то сварився. Раптом діти побачили дику качку з каченятами. Юрко кинувся збирати малих, незважаючи на крики качки. Тося просила Юрка випустити каченят — вони ж без води, без матері не можуть, але той не слухав, сказав, що риби не наловив, то хоч дикі качки будуть, він їх приручить. Хлопець приніс каченят додому, намагаючись їх приручити. Малі нічого не їли, здавалося, ось-ось вони загинуть. Поки Юрка не було вдома, Тося швиденько зібрала каченят і понесла до води, сподіваючись на те, що вона їм до віддасть качці-матері. Дівчина намагалася привчити каченят плавати. Сільські хлопці, які прибігли до річки, допомагали їй. Але, на жаль, не дуже це у них виходило.
Юрко, від'їжджаючи до міста, навіть не хотів проститися з Тосею. Хлопець не був впевнений, що вона до нього підійде. Юрко відчув пекучий сором... Адже заради користі, заради розваги він забрав диких каченят, жорстоко скривдивши качку. Він не дуже переймався станом пташенят, не доклав зусиль, щоб їх урятувати, розумів, що втратив повагу й довіру Тосі та сільських хлопчиків. Юрко усвідомив, що вчинив негідно, але, на жаль, було вже пізно. Але мені здається, це каяття дає надію на те, що хлопчик змінить своє ставлення до природи, до всього живого й беззахисного.
Сам написал:
Пам'ятаємо. Любимо. Сумуємо.
За пішли на війну синам
І поки їх немає, в пам'яті зберігаємо,
Їх образ, голос і дух.
Пам'ятаємо. Любимо. Сумуємо.
За пішли на війну чоловікам
І забути про вас нікому не дамо,
Адже Батьківщина так потребує вас.
Пам'ятаємо. Любимо. Сумуємо.
За пішли на війну жінкам
І в сльозах ставлення до них відобразимо,
Адже війна ламає їх життя.
Забути ми не зможемо, як ворог намагався увірватися додому,
Принісши з собою війну,
Як намагався зруйнувати нам мирний спокій,
Порушуючи звуками куль тишу.
Ми ніколи не забудемо, як в окопах гинули війни,
Як жінки і діти вмирали в полоні у ворога,
Як танки давили в цій страшній бойні,
Як звуки їх пострілів чулися на року.
Сили духу і сміливості не позичати,
Відвагу і любов до Батьківщини
Дозволили Батьківщину у ворогів відвоювати,
І спокійно нам далі жити.
Сонечку теплого посміхатися,
Хмарами білосніжними милуватися
Але ми пам'ятаємо якою ціною,
Прадіди і прабабусі жертвували собою.
Объяснение:
...У житті добро й зло не так чітко розмежовуються, буває й "добро" нелюдське, буває, й зло вбирається в приємні шати...
В. Дончик
Яку красу дарує нам природа! Кожний бачить в ній щось особливе, чарівне. З щедрістю людина приймає дари матінки-природи: квіти, ягоди, свіже повітря, лікарські рослини, спів пташок. А чи завжди люди вдячні їй? В оповіданні Є. Гуцала "Сім'я дикої качки" описане ставлення дітей до представників пташиного світу — сім'ї дикої качки, відтворені стосунки дітей зі світом природи.
Юрко, який приїхав із міста в гості до бабусі, був задоволений, бо вранці без батьків вирушив на рибалку. Риба не ловилася, а тут ще до нього прийшла Тося, з якою він то мирився, то сварився. Раптом діти побачили дику качку з каченятами. Юрко кинувся збирати малих, незважаючи на крики качки. Тося просила Юрка випустити каченят — вони ж без води, без матері не можуть, але той не слухав, сказав, що риби не наловив, то хоч дикі качки будуть, він їх приручить. Хлопець приніс каченят додому, намагаючись їх приручити. Малі нічого не їли, здавалося, ось-ось вони загинуть. Поки Юрка не було вдома, Тося швиденько зібрала каченят і понесла до води, сподіваючись на те, що вона їм до віддасть качці-матері. Дівчина намагалася привчити каченят плавати. Сільські хлопці, які прибігли до річки, допомагали їй. Але, на жаль, не дуже це у них виходило.
Юрко, від'їжджаючи до міста, навіть не хотів проститися з Тосею. Хлопець не був впевнений, що вона до нього підійде. Юрко відчув пекучий сором... Адже заради користі, заради розваги він забрав диких каченят, жорстоко скривдивши качку. Він не дуже переймався станом пташенят, не доклав зусиль, щоб їх урятувати, розумів, що втратив повагу й довіру Тосі та сільських хлопчиків. Юрко усвідомив, що вчинив негідно, але, на жаль, було вже пізно. Але мені здається, це каяття дає надію на те, що хлопчик змінить своє ставлення до природи, до всього живого й беззахисного.