Образ Анни — це трагедія шляхетної, чутливої душі в жорстоких умовах тогочасного села. Доведіть або спростуйте це й поміркуйте, хто винен у цій трагедії. Анна всіма характеризується як добра, розумна, шляхетна й порядна дівчина. Вона здатна на щирі та палкі почуття. Але не може протистояти родичам, які з неї знущаються. Самотня душа не знала, до кого прихилитися, тому не встояла перед Михайловою любов’ю, не знайшла в собі сили вберегти його дітей. Отже, вина Анни в її нещастях очевидна, але не меншою є вина тогочасного суспільства (бідність, відсутність можливості освіти, для жінки працювати), а також матері й брата, що знайшли в особі дівчини покірне джерело для своїх прибутків. Добре, що Анна знайшла в собі сили жити далі, працювати, бути такою ж доброю, і, врешті-решт, заслужила щастя. Символічними образами в цій повісті є сусідній ліс, теля, місяць і зорі, обірвана струна на весіллі,закривавлені вогняні шмати з розжареними очима,
Мартин боруля — головний персонаж комедіï. це людина із заможноï верхівки села, не засліплений жадобою збагачення, не позбавлений рис гуманності. однак це натура, скалічена духовно нездоланним прагненням вийти «на дворянську лінію». коли б його спитали, навіщо йому те дворянство, він, певно, не зміг би належно пояснити своє дивне бажання. мартин — гарний сім'янин, у домі порядок і достаток; i авторитет, i гроші — все це в нього є. виявляється, герою треба дворянського титулу, який, на думку мартина, зробить йогопаном. у своєму домі цей «міщанин-шляхтич» (так назвав свого героя журдена французький драматург мольєр) заводить дворянські порядки, сам мучиться через своï химери, але терпить, бо вважає таку « перебудову» шляхом до політично-правового місця в поміщицько-капіталістичній державі, яке мало дворянство.мартин велить своïм дітям називати себе не татом, а «папінькою», а маму «мамінькою». він довго вранці вилежується в ліжку, як пан, хоча в нього, трудящоï людини, від довгого лежання з незвички болять боки. дочку марисю хоче віддати заміж за «образованого чоловіка», сина степана мріє бачити знатним чиновником. смішно дивитися, як «правила» дворянського побуту суперечать традиційним порядкам сім'ï мартина, викликають нерозуміння і подив членів родини. висміявши таку поведінку свого героя, карпенко-карий утвердив здорову народну мораль щодо родинних традицій, ставлення людини до своєï рідноï землі, свого родоводу, прадідівських коренів, праці, народних звичаïв. головне не титул, а вміння залишатися порядною, високоморальною людиною у всіх життєвих ситуаціях.
