Захар Беркут — тухольський старійшина, знахар. Все життя віддав служінню громаді. Замолоду три роки вчився лікарської справи у монаха Акинтія та подорожував по Русі. Захар Беркут – лідер громади на всій Тухольщині. Вже з дитинства засвоїв ідею чесності і справедливості. Обрав цілковите служіння людям свого села і вже не здатний зробити іншого вибору. А така можливість була: двічі монголо-татари пропонували йому обміняти життя свого сина на порятунок селища. Але Захар приймав рішення з позиції не власної користі, а з позиції вірності обов’язкам. Якщо він пообіцяв до в обороні Тухольщині, то він буде тримати своє слово, незважаючи на залежність життя сина від батькового рішення.
Максим Беркут — наймолодший син Захара, перейняв ідеали батька, хоробро б’ється у першій сутичці з монголами. Закоханий у боярську дочку — Мирославу. Максим Беркут дуже схожий на свого батька. Він успадкував всі його риси: сміливий, чесний, справедливий, незалежний. Певною мірою також зразковий чоловік серед громади. Коли Максим опинився в полоні монголо-татар, і ті запропонували йому стати на зрадницький шлях: бути провідником у своїй місцевості, а за це в нагороду отримати своє життя. Проте полонений відмовився, бо розумів, що через цей вчинок постраждає багато інших людей. Він вважав, що його життя не гідне життя інших людей, яких він обіцяв захищати. Тугар Вовк — боярин, якому князь Данило землі Тухольчини. Вважає себе вищим за громаду і хоче насаджувати нові порядки. Відмовляється віддавати Мирославу за Максима бо вважає простого смерда недостойним боярської дочки. Брав участь у битві на річці Калка, яка закінчилася цілковитою перемогою монголів. Видав монголам плани руської дружини напередодні битви на Калці, та знову стає зрадником, приводячи монголів до Тухлі. Хоча боярина можна зрозуміти: перед обличчям смерті він змушений був перейти на бік монголів. Але коли потім він отримав цілковиту волю, то все одно здійснював свої чорні справи.
Мирослава — дочка боярина Тугара Вовка. Не поділяє батькових упереджень і відповідає Максиму взаємністю. Невдало відмовляє батька від зради, і сама переходить на бік тухольців. Вона зробила свій вибір, незважаючи на приклад і прохання батька, якого перестала поважати його за зраду вітчизни. Мирослава сміливо стала на захист Тухольщини, показавши себе кмітливим тактиком.
Хани Пета і Бурунда — історичні постаті.
Це — керівники нападу ординців на Русь, знекровлену князівськими міжусобицями. їм притаманні жорстокість і ненависть до вільнолюбного руського народу. Кров стигне в жилах від історій з життя Золотої Орди, яку Пета вважає повчальною і розповідає бояринові. Він виділяється ще й розумом, хитрістю, мистецтвом «ведення великих мас, кермованих великими битвами та походами». Бурунда — монгольський командир, що вирізняється силою та жорстокістю, а не воєнною мудрістю. Веде десятитисячне військо на тухольський перевал! Бурунда — також сильний ворог, від якого годі чекати пощади. Головне для нього — кров і руїни. Навіть перед смертю він прагне спершу вбити Максима, який не скорився дикій силі завойовників.
Ярослав Стельмах народився 30 листопада 1949 року у Києві, у сім’ї письменника Михайла Стельмаха. Ріс дитиною обдарованою, з різнобічними інтересами. З дитинства захоплювався спортом, музикою, іноземними мовами. Займався плаванням, потім гімнастикою, а з боксу і боротьби здобув навіть спортивні розряди. Грав на фортепіано, любив стельмах 13 гітару. З малих літ почав вивчати англійську мову і, варто сказати, не без успіху. Після закінчення середньої школи вчився в Київському інституті іноземних мов, потім в аспірантурі, займався перекладацькою діяльністю. “Я почав перекладати, – згадує Ярослав Михайлович, – іще навчаючись в Київському інституті іноземних мов. Спершу мене зацікавила книга, яку мені привезли з Канади. Автор її – перший в історії свого народу ескімоський письменник Маркузі. Книжка адресована дітям і цікаво, дохідливо розповідає про суворе, сповнене небезпек і тяжкої праці життя ескімоських племен. Звалася вона “Гарпун мисливця” і працював я над її перекладом з великим задоволенням”. На час закінчення інституту Ярослав мав уже декілька друкованих перекладів з англійської мови.
Захар Беркут — тухольський старійшина, знахар. Все життя віддав служінню громаді. Замолоду три роки вчився лікарської справи у монаха Акинтія та подорожував по Русі. Захар Беркут – лідер громади на всій Тухольщині. Вже з дитинства засвоїв ідею чесності і справедливості. Обрав цілковите служіння людям свого села і вже не здатний зробити іншого вибору. А така можливість була: двічі монголо-татари пропонували йому обміняти життя свого сина на порятунок селища. Але Захар приймав рішення з позиції не власної користі, а з позиції вірності обов’язкам. Якщо він пообіцяв до в обороні Тухольщині, то він буде тримати своє слово, незважаючи на залежність життя сина від батькового рішення.
Максим Беркут — наймолодший син Захара, перейняв ідеали батька, хоробро б’ється у першій сутичці з монголами. Закоханий у боярську дочку — Мирославу. Максим Беркут дуже схожий на свого батька. Він успадкував всі його риси: сміливий, чесний, справедливий, незалежний. Певною мірою також зразковий чоловік серед громади. Коли Максим опинився в полоні монголо-татар, і ті запропонували йому стати на зрадницький шлях: бути провідником у своїй місцевості, а за це в нагороду отримати своє життя. Проте полонений відмовився, бо розумів, що через цей вчинок постраждає багато інших людей. Він вважав, що його життя не гідне життя інших людей, яких він обіцяв захищати. Тугар Вовк — боярин, якому князь Данило землі Тухольчини. Вважає себе вищим за громаду і хоче насаджувати нові порядки. Відмовляється віддавати Мирославу за Максима бо вважає простого смерда недостойним боярської дочки. Брав участь у битві на річці Калка, яка закінчилася цілковитою перемогою монголів. Видав монголам плани руської дружини напередодні битви на Калці, та знову стає зрадником, приводячи монголів до Тухлі. Хоча боярина можна зрозуміти: перед обличчям смерті він змушений був перейти на бік монголів. Але коли потім він отримав цілковиту волю, то все одно здійснював свої чорні справи.
Мирослава — дочка боярина Тугара Вовка. Не поділяє батькових упереджень і відповідає Максиму взаємністю. Невдало відмовляє батька від зради, і сама переходить на бік тухольців. Вона зробила свій вибір, незважаючи на приклад і прохання батька, якого перестала поважати його за зраду вітчизни. Мирослава сміливо стала на захист Тухольщини, показавши себе кмітливим тактиком.
Хани Пета і Бурунда — історичні постаті.
Це — керівники нападу ординців на Русь, знекровлену князівськими міжусобицями. їм притаманні жорстокість і ненависть до вільнолюбного руського народу. Кров стигне в жилах від історій з життя Золотої Орди, яку Пета вважає повчальною і розповідає бояринові. Він виділяється ще й розумом, хитрістю, мистецтвом «ведення великих мас, кермованих великими битвами та походами». Бурунда — монгольський командир, що вирізняється силою та жорстокістю, а не воєнною мудрістю. Веде десятитисячне військо на тухольський перевал! Бурунда — також сильний ворог, від якого годі чекати пощади. Головне для нього — кров і руїни. Навіть перед смертю він прагне спершу вбити Максима, який не скорився дикій силі завойовників.
Ярослав Стельмах народився 30 листопада 1949 року у Києві, у сім’ї письменника Михайла Стельмаха. Ріс дитиною обдарованою, з різнобічними інтересами. З дитинства захоплювався спортом, музикою, іноземними мовами. Займався плаванням, потім гімнастикою, а з боксу і боротьби здобув навіть спортивні розряди. Грав на фортепіано, любив стельмах 13 гітару. З малих літ почав вивчати англійську мову і, варто сказати, не без успіху. Після закінчення середньої школи вчився в Київському інституті іноземних мов, потім в аспірантурі, займався перекладацькою діяльністю. “Я почав перекладати, – згадує Ярослав Михайлович, – іще навчаючись в Київському інституті іноземних мов. Спершу мене зацікавила книга, яку мені привезли з Канади. Автор її – перший в історії свого народу ескімоський письменник Маркузі. Книжка адресована дітям і цікаво, дохідливо розповідає про суворе, сповнене небезпек і тяжкої праці життя ескімоських племен. Звалася вона “Гарпун мисливця” і працював я над її перекладом з великим задоволенням”. На час закінчення інституту Ярослав мав уже декілька друкованих перекладів з англійської мови.