Ознайомившись із рекомендаціями, уміщеними в попередньому розділі "порадник", напишіть або надрукуйте есе на тему "ліричний герой у творах т. шевченка (за мотивами поетичних творів "думи мої, думи мої, "мені " ой три шляхи широкії.."). виконану роботу надішліть у цьому документі. 25

Ліричний герой поезії «Думи мої, думи мої»

У 1840 році вийшла перша збірка творів Т. Г. Шевченка «Кобзар». Містила вона лише 8 поезій, а відкрившися віршем «Думи мої, думи мої», що став заспі­вом у творчості поета.

Саме його Т- Шевченко вважав програмним, бо роздумував у ньому про за­вдання поезії.

Думи мої, думи мої,

Лихо мені з вами!

Нащо стали на папері Сумними рядами?..

Свої поетичні твори Шевченко присвячував рідному краю, тому й називав їх по-народному «думами». Сумні ці думи, але правдиві та щирі. їх появу спричи­нило лихо — тяжке життя народу. Стаючи на тернистий шлях народного співця, поет бачить гірку долю закріпаченого народу. І несправедливість, що існує у світі, викликає у нього думи про те, чому одним судилося щастя, а іншим — тяжка пра­ця, злигодні та горе. Хто винен? Ця думка не дає спокою ліричному героєві поезії.

Він тужить за рідним краєм. Йому гірко, боляче в розлуці з Україною. Він із сумом думає про те, що пропала давня козацька воля, народ стогне у панському ярмі. І за людей поет вболіває.

Кожен рядок містить почуття щирої схвильованості. Вірш сповнений гіркоти, болю, розчарування. Численні питальні речення та звертання надають поезії екс­пресивності.

Свої думи поет посилає на далеку Україну, до простого народу. Адже його думи — як сироти, а сиріт тільки бідна людина, яка зазнала немало горя, голоду, злигоднів. Шевченко вірить, що ненька Україна привітає його «діток не­розумних, як свою дитину». І хоч у поезії згадується про смерть — «А я — тут за­гину» — в ній немає й нотки песимізму. Адже народ безсмертний, а доки житиме він, житимуть у ньому й думи поета.

Вірш «Думи мої, думи мої» передає Шевченкове розуміння ролі поета в суспіль­ному житті. У часи лихоліть поет сумує разом із народом, переживає його горе — поневолення — як своє власне. Тому й стають його думи на папері «сумними ряда­ми». Поет пише не для себе і не для розваги панства: він посилає своїх «дітей» на рідну Україну, до знедоленого, пригнобленого царизмом та кріпаччиною народу.

Вірш належить до громадянської лірики. У ньому передається не лише сум та туга, а й могутня сила народу. Глибокий ліризм твору та його пісенність приваблювали багатьох композиторів. Музику до нього писали С. Воробкевич, Я. Степовий, Є. Козак