Народився 21 березня (3 квітня) 1908 року в селі Пасицелах (тепер Балтського району Одеської області) в багатодітнійселянській сім’ї. З часом родина переїхала в село — Третю Миколаївку (нині Левадівка). Після закінчення чотирирічної школи продовжив навчання в Одесі у школі імені Лесі Українки. Коли в 1930-му його батько потрапив під «розкуркулювання», юнак уже був студентом Одеського педагогічного інституту. Сина «ворога народу» виключили з вузу, і він влаштувався на роботу рулевим на кораблі «Ленін». А коли через рік відновився в педінституті, то заарештували вже його самого. Та хлопця невдовзі випустили. Можливо, врятувало те, що його друг Володимир Іванович звернувся з листом до «всесоюзного старости» Калініна від імені майже двохсот однокурсників. До того ж охоронець забрав у в’язня блокнот із його віршами, і після того став прихильніше ставитися до Степана. Перебування в казематі не минулося безслідно: від нервового стресу захворів на епілепсію. Відпустила хвороба лише після війни. По закінченні у 1934 році педінституту працював викладачем української мови та літератури у Бехтерському сільськогосподарському технікумі (Голопристанський район). Потім працював кореспондентом газети «Чорноморська комуна». Протягом багатьох років — співробітник сатиричного журналу «Перець». Брав участь у німецько-радянській війні, Член КПРС з 1952 року. Обирався депутатомВерховної Ради СРСР 6 і 7-го скликань. Жив в Києві. Помер 11 січня 1982 року у Києві, похований на Байковому кладовищі(ділянка № 12). Автор надгробного пам’ятника — скульптор О. Скобліков.
