Без розуму ні сокирою рубати, ні личака в'язати. Борода не робить мудрим чоловіка. В умілого і долото рибу ловить! Вік живи — Вік учись. Вчення в щасті красить, а в нещасті тішить. Вченому світ, а невченому тьма. Гарно того вчити, хто хоче все знати. Голова без розуму, як ліхтарня без свічки. Голова не на те, щоб тільки кашкет носить! Грамоти вчиться — завжди пригодиться. Грамотний — видющий і на все тямущий. Дарма, що малий, а й старого навчить! Де старий спотикнеться, там нехай молодий добре напнеться! Дивиться рідко, та густо бачить. Догана мудрого більше стоїть, як похвала дурного. За битого двох небитих дають, та й то не беруть. За дурною головою рукам і ногам немає спокою. За одного вченого дають десять невчених. За одного грамотного сім неграмотних дають. Знає, на чім світ стоїть! Знання робить життя красним. І з сивою бородою не все розум приходить! І сила перед розумом никне! Учись — на старість буде як нахідка! Розумний батько сина опитати не соромиться. Розумний всякому дає лад. Розумну річ приємно й слухать. Розум — скарб людини. Сила без голови шаліє, а розум без сили мліє. Сила та розум — краса людини. Сила уму уступає! Скільки голів, стільки й умів! Старого горобця на полові не обдуриш. Хороший рибак по кльову мусить знати, як рибку звати. Хто вчиться змолоду, не зазнає на старість голоду. Хто грамоти вміє, той краще сіє. Хто добре учиться, той буде й добре робить. Хто знання має, той мур зламає. Хто людей питає, той і розум має. Хто хоче багато знати, тому треба мало спати. Чого Івась не навчиться, того й Іван не буде знати. Чоловік розуму вчиться цілий вік. Шануй учителя, як родителя! Щастя без розуму — торбина дірява. Що в молодості навчишся, то на старість як знайдеш. Що голова, то й розум! Що знаєш, що вмієш, те за плечима не носить. Щоб часом дарма не блудить, чужого розуму питайся. Як голова сивіє, то чоловік мудріє. Як одступиш од грамоти на аршин, то вона од тебе на сажень. Яка головонька, така й розмовонька! Які літа — такий розум!
Автобіографічній поезії «Мені тринадцятий минало...», яка була написана в далекій Орській фортеці, де поет перебував на засланні.
Головний герой твору — тринадцятирічний хлопець-пастух, кріпак і сирота. Природа зігріває його ясним сонечком, напуває пахощами трав, вносить у душу малого сироти відчуття спокою й тихої радості. Хлопчик молиться Богові, дякуючи за сонце, теплий день, життя... Раптом герой усвідомлює, що він — кріпак, і це боляче ранить серце підлітка: Не дав мені Бог нічого!.. І хлинули сльози, Тяжкі сльози...
Але це почуття триває недовго: поява щирого й доброго друга — Оксани — проганяє страшне відчуття, природа знову радіє разом із дітьми:
Неначе сонце засіяло, Неначе все на світі стало Моє...
Кожна людина з теплотою згадує своє дитинство. Ці спогади пов'язані, передусім, із батьками, найкращими друзями, дитячими забавками й безтурботністю. Життя дітей, що народилися кріпаками, не могло бути безтурботним: змалку вони працювали поруч із дорослими, рано втрачали батьків, що помирали від хвороб та непосильної праці. Тому одна з провідних думок вірша — засудження такого суспільного явища, як кріпацтво. Інша ж думка — кожна дитина має право на щасливе дитинство й потребує піклування та любові.
Борода не робить мудрим чоловіка.
В умілого і долото рибу ловить!
Вік живи — Вік учись.
Вчення в щасті красить, а в нещасті тішить.
Вченому світ, а невченому тьма.
Гарно того вчити, хто хоче все знати.
Голова без розуму, як ліхтарня без свічки.
Голова не на те, щоб тільки кашкет носить!
Грамоти вчиться — завжди пригодиться.
Грамотний — видющий і на все тямущий.
Дарма, що малий, а й старого навчить!
Де старий спотикнеться, там нехай молодий добре напнеться!
Дивиться рідко, та густо бачить.
Догана мудрого більше стоїть, як похвала дурного.
За битого двох небитих дають, та й то не беруть.
За дурною головою рукам і ногам немає спокою.
За одного вченого дають десять невчених.
За одного грамотного сім неграмотних дають.
Знає, на чім світ стоїть!
Знання робить життя красним.
І з сивою бородою не все розум приходить!
І сила перед розумом никне!
Учись — на старість буде як нахідка!
Розумний батько сина опитати не соромиться.
Розумний всякому дає лад.
Розумну річ приємно й слухать.
Розум — скарб людини.
Сила без голови шаліє, а розум без сили мліє.
Сила та розум — краса людини.
Сила уму уступає!
Скільки голів, стільки й умів!
Старого горобця на полові не обдуриш.
Хороший рибак по кльову мусить знати, як рибку звати.
Хто вчиться змолоду, не зазнає на старість голоду.
Хто грамоти вміє, той краще сіє.
Хто добре учиться, той буде й добре робить.
Хто знання має, той мур зламає.
Хто людей питає, той і розум має.
Хто хоче багато знати, тому треба мало спати.
Чого Івась не навчиться, того й Іван не буде знати.
Чоловік розуму вчиться цілий вік.
Шануй учителя, як родителя!
Щастя без розуму — торбина дірява.
Що в молодості навчишся, то на старість як знайдеш.
Що голова, то й розум!
Що знаєш, що вмієш, те за плечима не носить.
Щоб часом дарма не блудить, чужого розуму питайся.
Як голова сивіє, то чоловік мудріє.
Як одступиш од грамоти на аршин, то вона од тебе на сажень.
Яка головонька, така й розмовонька!
Які літа — такий розум!
Головний герой твору — тринадцятирічний хлопець-пастух, кріпак і сирота. Природа зігріває його ясним сонечком, напуває пахощами трав, вносить у душу малого сироти відчуття спокою й тихої радості. Хлопчик молиться Богові, дякуючи за сонце, теплий день, життя... Раптом герой усвідомлює, що він — кріпак, і це боляче ранить серце підлітка: Не дав мені Бог нічого!..
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози...
Але це почуття триває недовго: поява щирого й доброго друга — Оксани — проганяє страшне відчуття, природа знову радіє разом із дітьми:
Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світі стало Моє...
Кожна людина з теплотою згадує своє дитинство. Ці спогади пов'язані, передусім, із батьками, найкращими друзями, дитячими забавками й безтурботністю. Життя дітей, що народилися кріпаками, не могло бути безтурботним: змалку вони працювали поруч із дорослими, рано втрачали батьків, що помирали від хвороб та непосильної праці. Тому одна з провідних думок вірша — засудження такого суспільного явища, як кріпацтво. Інша ж думка — кожна дитина має право на щасливе дитинство й потребує піклування та любові.