Дуже цікаве запитання, кого можна вважати справжнім другом? впродовж всьго життя ми контактуємо з величезною кількістю різних людей. кожен з них залишає свій слід в нашій долі. це може бути красивий спогад, від якого стає тепло на душі, або стійке враження від років проведених разом. хтось з цих людей здається ідеальним, рік за роком ми сумуємо за такими друзями, хоч і спілкувалися лише раз або двічі. інші люди викликають сумні спогади. таких ми називаємо товаришами по нещастю. зазвичай це людина, яка завжди уважно вислухає, і поділиться власними проблемами. але як відрізнити товариша, знайомого від справжніого друга? моя відповідь - ніяк. на мою думку, дружби не існує взагалі. це слово надто часто використовується. від частого використання слова знебарвлюються і втрачають сенс. існує безмежна довіра, терпіння, повага, тощо. адже коли ми сваримося з батьками, у нас не виникає думка про те, що треба шукати інших. і в дружбі має бути так само. друг це не просто людина з якою тобі приємно спілкуватися, це людина, чиї дивацтва ти готовий терпіти, і яка готова терпіти тебе. прикладом справжньої чоловічої дружби для мене стали стосунки Яви і Павлуші. їх спілкування не затьмарене заздрістю, пихою або зверхністю. вони гармонійно доповнюють одне одного. врівноважений і спокійний Павлуша і веселий непосидючий Ява. їх дитинство сповнене різноманітних пригод і вигадок. одне заради одного вони готові на все. коли Ява вирішує втекти з дому Павлуша як справжній друг до йому здійснити цей задум, разом вони блукають у кукурудзі, разом висліджують, як їм здавалося, шпигунів, разом чіпляють шкільний дзвоник на собаку, і разом несуть за це покарання. життя їхнє не затьмарене інтеренетом, і від того чудове. вони знахоять цікаві прогоди в усьму, що трапляється на шляху. вони можуть уявляти себе тореодорами, акторами, героями улюблених книг, шпигунами, слідчими, сваритись, навіть битись, підтримувати одне одного в скаладних життєвих ситуаціях і переживати разом найкраші моменти життя. саме таким я уявляю справжнього друга. людина, яка завжди поруч, в будь-якій ситуації. навіть після сварки. друг може не завжди вітатися, не телефонувати досить довгий час і не висилати вітальні листівки на свята. достатньо того, що в скрутну годину він буде поруч.
Іва́н Фе́дорович Драч (17 жовтня 1936, Теліжинці, Тетіївський район, Київська область, Українська СРР — 19 червня 2018, Київ, Україна) — український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч. Борець за незалежність України у ХХ сторіччі. Член КПРС (1959—1990). Перший голова Народного Руху України (1989). Народний депутат України 3-го скликання. Герой України (2006)
Народився в родині робітника радгоспу. Після закінчення Тетіївської середньої школи викладав російську мову й літературу в семирічній школі села Дзвеняче Тетіївського району. Працював інструктором Тетіївського райкому ЛКСМУ з напрямку діяльності МТС. 1955—1958 служив в армії в 16‑му понтонно‑мостовому Верхньодніпровському полку.
Від 1957 навчався на філологічному факультеті в Київському університеті. Виключено через творчі та політичні погляди. У вересні 1961 зміг відновитися на заочне відділення. Пізніше, залишивши навчання, розпочав працювати в редакції газети «Літературна Україна». Закінчив Найвищі сценарні курси в Москві. Тоді саме написав перші вірші. В 1959 вступив до КПРС.
До того самого часу належать перші контакти з українськими дисидентами й перші вірші зі критичними оцінками радянської влади.
Після арештів дисидентів написав відкритого листа, у якому каявся в своїх зв'язках із ними (травень 1966)[джерело?], після чого стосунки з офіційною владою суттєво покращились. Неодноразово в різкій формі засуджував буржуазний націоналізм, підтримував діяльність комуністичної партії як у виступах, так і в поезії. Разом із тим, 30 червня 1966 ЦК Компартії України схвалив постанову про серйозні недоліки в організації виробництва кінофільмів на Київській кіностудії ім. О. Довженка, у якій піддавалися критиці кінострічки «Криниця для спраглих» (автор сценарію І. Драч, режисер Ю. Іллєнко). У 1976 він отримав Державну премію УРСР ім. Т. Г. Шевченка за збірку віршів «Корінь і крона».
але як відрізнити товариша, знайомого від справжніого друга?
моя відповідь - ніяк. на мою думку, дружби не існує взагалі. це слово надто часто використовується. від частого використання слова знебарвлюються і втрачають сенс.
існує безмежна довіра, терпіння, повага, тощо. адже коли ми сваримося з батьками, у нас не виникає думка про те, що треба шукати інших. і в дружбі має бути так само. друг це не просто людина з якою тобі приємно спілкуватися, це людина, чиї дивацтва ти готовий терпіти, і яка готова терпіти тебе.
прикладом справжньої чоловічої дружби для мене стали стосунки Яви і Павлуші. їх спілкування не затьмарене заздрістю, пихою або зверхністю. вони гармонійно доповнюють одне одного. врівноважений і спокійний Павлуша і веселий непосидючий Ява. їх дитинство сповнене різноманітних пригод і вигадок. одне заради одного вони готові на все. коли Ява вирішує втекти з дому Павлуша як справжній друг до йому здійснити цей задум, разом вони блукають у кукурудзі, разом висліджують, як їм здавалося, шпигунів, разом чіпляють шкільний дзвоник на собаку, і разом несуть за це покарання. життя їхнє не затьмарене інтеренетом, і від того чудове. вони знахоять цікаві прогоди в усьму, що трапляється на шляху. вони можуть уявляти себе тореодорами, акторами, героями улюблених книг, шпигунами, слідчими, сваритись, навіть битись, підтримувати одне одного в скаладних життєвих ситуаціях і переживати разом найкраші моменти життя.
саме таким я уявляю справжнього друга. людина, яка завжди поруч, в будь-якій ситуації. навіть після сварки. друг може не завжди вітатися, не телефонувати досить довгий час і не висилати вітальні листівки на свята. достатньо того, що в скрутну годину він буде поруч.
Іва́н Фе́дорович Драч (17 жовтня 1936, Теліжинці, Тетіївський район, Київська область, Українська СРР — 19 червня 2018, Київ, Україна) — український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч. Борець за незалежність України у ХХ сторіччі. Член КПРС (1959—1990). Перший голова Народного Руху України (1989). Народний депутат України 3-го скликання. Герой України (2006)
Народився в родині робітника радгоспу. Після закінчення Тетіївської середньої школи викладав російську мову й літературу в семирічній школі села Дзвеняче Тетіївського району. Працював інструктором Тетіївського райкому ЛКСМУ з напрямку діяльності МТС. 1955—1958 служив в армії в 16‑му понтонно‑мостовому Верхньодніпровському полку.
Від 1957 навчався на філологічному факультеті в Київському університеті. Виключено через творчі та політичні погляди. У вересні 1961 зміг відновитися на заочне відділення. Пізніше, залишивши навчання, розпочав працювати в редакції газети «Літературна Україна». Закінчив Найвищі сценарні курси в Москві. Тоді саме написав перші вірші. В 1959 вступив до КПРС.
До того самого часу належать перші контакти з українськими дисидентами й перші вірші зі критичними оцінками радянської влади.
Після арештів дисидентів написав відкритого листа, у якому каявся в своїх зв'язках із ними (травень 1966)[джерело?], після чого стосунки з офіційною владою суттєво покращились. Неодноразово в різкій формі засуджував буржуазний націоналізм, підтримував діяльність комуністичної партії як у виступах, так і в поезії. Разом із тим, 30 червня 1966 ЦК Компартії України схвалив постанову про серйозні недоліки в організації виробництва кінофільмів на Київській кіностудії ім. О. Довженка, у якій піддавалися критиці кінострічки «Криниця для спраглих» (автор сценарію І. Драч, режисер Ю. Іллєнко). У 1976 він отримав Державну премію УРСР ім. Т. Г. Шевченка за збірку віршів «Корінь і крона».