Митька - мрійник. Замолоду мріяв. Зовсім ще юним мріяв, наприклад, зібратися втрьох-вчотирьох, обладнати човен, взяти рушниці, снасті і сплыть по річках до Льодовитого океану. А там спробувати просунутися по льоду до Північного полюса. Мріяв також відправитися в пошукову експедицію в Алтайські гори - шукати золото і ртуть. Мріяв... Багато мріяв. Всі мріють, але інші - отмечтали і почали влаштовувати своє життя...підручними, так скажемо, засобами. Митька перетворився в самого безглуздого, безнадійного мрійника - дорослого. Життя ліниво жувала його мрії, над Митькой сміялися, а він - із завзятістю незнищенним мечтал.Только навчився приховувати від людей свої мрії. А мрії - одна химерні іншого. Ось, припустимо, він дізнався одну травичку... Травичка так собі, непоказна, майже всі знають її, але ніхто не знає, що цієї травичкою можна лікувати... А Митька знає. Він ночами, щоб ніхто не бачив, збирає з ліхтариком цю травичку, наполягає і лікує направо і наліво... Славу Митькові співають велику, подейкують, не відлити йому ще за життя золотий пам'ятник в зростання. Митька тільки криво посміхається на цю затію. І нагадує людям, як вони сміялися над ним.
Тяжко-важко в світі жити Сироті без роду, Нема куди прихилиться — Хоч з гори та в воду. Утопився б молоденький, Щоб не нудить світом, Утопився б — тяжко жити, А нема де дітись. В того доля ходить полем, Колоски збирає, А моя десь, ледащиця, За морем блукає. Добре тому багатому, Його люди знають, А зо мною зострінуться — Мов недобачають. Багатого губатого Дівчина шанує, Надо мною, сиротою, Сміється, кепкує. Чи я ж тобі не вродливий, Чи не в тебе вдався, Чи не люблю тебе щиро, Чи з тебе сміявся? Люби ж собі, моє серце, Люби, кого знаєш, Та не смійся надо мною, Як коли згадаєш. А я піду на край світа, На чужій сторонці /83/ Найду кращу або згину, Як той лист на сонці. Пішов козак, сумуючи, Нікого не кинув. Шукав долі в чужім полі Та там і загинув. Умираючи, дивився, Де сонечко сяє. Тяжко-важко умирати У чужому краю...
