Валентина Ульянова Знаток (373) 1 год назадІдейно-художній аналіз:
Вірш написаний 1911 року і за деякими джерелами є першим друкованим віршем Павла Тичини. 1911 рік - це лише період становлення майбутнього поета, як особистості, рік навчання в Чернігові, перші зустрічі з творчою молоддю Чернігівщини. Проте вірш засвідчив неабиякий талант майбутнього символіста. Вірш не належить до жодної збірки, пізніше входить до збірки „Сонячні кларнети”. За жанром – це шедевр інтимної лірики. Темою вірша є вираження емоцій, які народжуються в душі юного ліричного героя, перших і тендітних емоцій відчуття кохання Ідейне навантаження вірша не чітке, тут змішані хвилюючі ноти передчуття щастя і глибинне злиття з природою, отже, уславлення гармонії. Ліричний герой сповнений почуттів, він звертається з риторичними запитаннями до уявних опонентів, які теж мають відчувати те, що і він, він закликає до рішучості, проте сам, не виявляє рішучості, лише щира, закохана душа здатна бачити символічні образи природи, а закохані, очевидно, бачать спільні образи. І тому риторичне питання початку вірша трансформується в риторичне ствердження. Ліричний герой знайшов однодумців, він не самотній у своїх почуттях! Головних героїв тут цілий ряд. Безперечно, спочатку варто відзначити кохану, яка абсолютно не візуальна, вона навіть бездіяльна, бо просто спить... але і у своєму сні вона – це все для ліричного героя. Композиційно вірш поділяється на дві частини. Обидві починаються риторичними питаннями. Спочатку простір обмежений лише липою, яка шелестить, у другій частині простір ширшає – це вже гаї, вони сплять, але „все бачать крізь тумани”. Простір враз стає глобальним – місяць, зорі... а потім швидше звуковий образ ..”солов’ї” (цікаво, хто бачив вночі солов’я?!), але як же вночі вони співають... Навіть у такого красномовного лірика , як наш герой не вистачило слів виразити , як же вони співають: „А солов’ї ...” Красномовні три крапки, чи не так? Художні засоби , які наявні в цьому вірші традиційні для інтимної лірики. Але головним, я вважаю – протиставлення. Природа-людина, в даному контексті повна співзвучність. Риторичне запитання, риторичне ствердження, звичайно ж, епітети, метафори. Присутня синекдоха „дідугани” (дерева) Римування: Яскраво виражений чотиристопний ямб з незакінченою стопою, жіноча рима чергується з чоловічою, римування паралельне (перевірте) Кохання не потребує слів, це надзвичайно тонке почуття, яке досить часто брудниться словами, пафосність тут недоречна, вона дратує. Якщо вже і писати про кохання, то саме так, без од и дифірамбів на адресу об’єкта почуттів, а так просто и щиро, я повірила почуттям цього юнака, він досить щирий в них, коли кохаєш, то все навколо змінюється, оживає, і насамперед змінюєшся сам!
Прийшло літо… У садах, гаях, лісах рясно забуяли цвітом квіти, зазеленіли трави. Сонечко, щодня виходячи до праці, додавало їм сили і зігрівало своїм промінням. Від цього квітки ставали іще кращі і виблискували різними барвами, купаючись у промінчиках сонця. Та не довго їм було так весело, приятель Сонечка Дощик десь забарився і настала в тих краях посуха.
Один лише дзвоник, що ріс на лісовій галявині, намагався втриматися із усіх сил, зберігаючи у своїй чашечці краплинку роси, що залишилася від одного дощового ранку. Та не задовго і його сили підупали. Краплинка ставала все меншою і меншою, здавалося що ось і її не стане.
Зажурився дзвоник, а ще більше засмутилася краплинка, дивлячись на те, як все нижче і нижче опускається голівонька дзвоника. Сумно стало краплинці і вона заплакала…
І диво!, дощик почувши плач своєї донечки краплинки засмутився і собі і.. потекли тоді рясні краплини дощу на землю. Як же зраділо усе довкола! Трави і квіти попіднімали свої голівоньки і піднесли свої погляди до неба і до сонеєї любові.
Вірш написаний 1911 року і за деякими джерелами є першим друкованим віршем Павла Тичини. 1911 рік - це лише період становлення майбутнього поета, як особистості, рік навчання в Чернігові, перші зустрічі з творчою молоддю Чернігівщини. Проте вірш засвідчив неабиякий талант майбутнього символіста.
Вірш не належить до жодної збірки, пізніше входить до збірки „Сонячні кларнети”.
За жанром – це шедевр інтимної лірики.
Темою вірша є вираження емоцій, які народжуються в душі юного ліричного героя, перших і тендітних емоцій відчуття кохання
Ідейне навантаження вірша не чітке, тут змішані хвилюючі ноти передчуття щастя і глибинне злиття з природою, отже, уславлення гармонії.
Ліричний герой сповнений почуттів, він звертається з риторичними запитаннями до уявних опонентів, які теж мають відчувати те, що і він, він закликає до рішучості, проте сам, не виявляє рішучості, лише щира, закохана душа здатна бачити символічні образи природи, а закохані, очевидно, бачать спільні образи. І тому риторичне питання початку вірша трансформується в риторичне ствердження. Ліричний герой знайшов однодумців, він не самотній у своїх почуттях!
Головних героїв тут цілий ряд. Безперечно, спочатку варто відзначити кохану, яка абсолютно не візуальна, вона навіть бездіяльна, бо просто спить... але і у своєму сні вона – це все для ліричного героя.
Композиційно вірш поділяється на дві частини. Обидві починаються риторичними питаннями. Спочатку простір обмежений лише липою, яка шелестить, у другій частині простір ширшає – це вже гаї, вони сплять, але „все бачать крізь тумани”. Простір враз стає глобальним – місяць, зорі... а потім швидше звуковий образ ..”солов’ї” (цікаво, хто бачив вночі солов’я?!), але як же вночі вони співають...
Навіть у такого красномовного лірика , як наш герой не вистачило слів виразити , як же вони співають: „А солов’ї ...” Красномовні три крапки, чи не так?
Художні засоби , які наявні в цьому вірші традиційні для інтимної лірики. Але головним, я вважаю – протиставлення. Природа-людина, в даному контексті повна співзвучність. Риторичне запитання, риторичне ствердження, звичайно ж, епітети, метафори. Присутня синекдоха „дідугани” (дерева)
Римування:
Яскраво виражений чотиристопний ямб з незакінченою стопою, жіноча рима чергується з чоловічою, римування паралельне (перевірте)
Кохання не потребує слів, це надзвичайно тонке почуття, яке досить часто брудниться словами, пафосність тут недоречна, вона дратує. Якщо вже і писати про кохання, то саме так, без од и дифірамбів на адресу об’єкта почуттів, а так просто и щиро, я повірила почуттям цього юнака, він досить щирий в них, коли кохаєш, то все навколо змінюється, оживає, і насамперед змінюєшся сам!
Один лише дзвоник, що ріс на лісовій галявині, намагався втриматися із усіх сил, зберігаючи у своїй чашечці краплинку роси, що залишилася від одного дощового ранку. Та не задовго і його сили підупали. Краплинка ставала все меншою і меншою, здавалося що ось і її не стане.
Зажурився дзвоник, а ще більше засмутилася краплинка, дивлячись на те, як все нижче і нижче опускається голівонька дзвоника. Сумно стало краплинці і вона заплакала…
І диво!, дощик почувши плач своєї донечки краплинки засмутився і собі і.. потекли тоді рясні краплини дощу на землю. Як же зраділо усе довкола! Трави і квіти попіднімали свої голівоньки і піднесли свої погляди до неба і до сонеєї любові.