Перекажіть докладно твір, будьласка, не вживаючи діалоги Зимовий Миколай здавна вважався покровителем усіх бідних і знедолених, землеробства й тваринництва, земних вод, на яких рятував дітей. Запам’яталася мені легенда-переказ, яку ще в дитинстві оповідали мама. Привчаючи щоранку до «Отченашу», ненька казали.» Молися святому Миколаєві, бо він Чудотворець. Ось як допоміг він одному хлопчикові, який щодня молився. Якось перед всесвітнім потопом Микола зустрів дитинча, що било поклони й приказувало:
— Це тобі, Боже, а це мені, Боже!
— Що це ти, синку, робиш? — запитав святий Миколай.
— Богу молюся…
— А які ще молитви знаєш?
— Ніяких, нікому було навчити.
— Гаразд, це не біда, — погладив хлопчачу голівку бородатий дідусь. — Аби щиро й від душі, то й ця молитва тебе від потопу. Ти не потопнеш у воді! — і пішов геть.
За кілька днів уся земля покрилася водою, лишень одна гора лишилася незатопленою. Побачив її хлопчак і пішов поверх океану.
— Ось так і врятував хлопчика святий Миколай-угод-
ник, — завершили оповідку мама. — Відтоді його й стали
називати Чудотворцем, бо він допомагає всім, хто молить
ся й вірує в Бога.
Легенда ця мені вельми сподобалася, і я ще довго вірив в її реальність, ласкаво поглядаючи на ікону святого Ми-колая, що відтворив невідомий маляр зі світськими рисами й великою бородою. Саме цей атрибут — ласкаве й добре обличчя та розкішна борода — присутній в усіх образах і переказах про Чудотворця, котрий творив на землі безліч добрих діл. Про це існує багато оповідок. Найпопулярніша з них — це про мандрівку Миколая з Касьяном. Свято Касьяна припадає раз на чотири роки — на високосний рік — 29 лютого. Саме цей факт неповаги до злого Касьяна й обігруєть-ся в багатьох сюжетах. Ось один із них.
Якось Касьян та Микола йшли в церковних справах, зодягнувши білі ризи. Дорогою вони зустріли бабусю, що загрузла в багнюці. Миколай і каже:
— Давай, Касьяне, до старенькій!
— Я не можу, —»відповів Касьян. — Мої білі ризи
забрудняться…
Миколай тим часом допоміг немічній жінці вибратися з болота, але при цьому замастив одіж. Йдуть обоє мовчки, коли це їм назустріч вийшов Бог і питає:
— Чого це в тебе, Миколаю, брудні ризи?
— Там дорогою загрузла бабуся, — відповів Чудотворець, — то я рятував її.
— А в тебе чому чисті? — звернувся до Касьяна.
— А я не побажав бруднити.
— Гаразд, — промовив Бог, — якщо ти злегковажив святу заповідь — допомагати людям у біді, — то пам’ятати тебе будуть раз на чотири роки, а Миколая за його добрий учинок відзначатимуть двічі на рік!
Павлуша і Ява роблять дошкульні витівки не тому, що злі за характером: їм хочеться, щоб про них "слава гриміла на всю Васюківку, як радіо на травневі свята".
Енергія фонтаном б"є з хлопців, тому вони й вигадують різні "штуки-викаблуки". За характером Павлуша і Ява дуже схожі, але більшим винахідником і лідером у дружніх стосунках є Іван. Це він вигадав випустити "пугутькало" в клубі під час лекції на тему "Виховання дітей у сім"ї ", влаштувати бій биків з головною "героїнею" коровою Контрибуцією, зробити підводного човна з напівзатопленої плоскодонки.
За своїм характером хлопці добрі, сміливі та співчутливі до чужого горя.
На початку зими Олесеві до школи можна ходити двома шляхами — річкою або бором. Але мати забороняє ходити по тонкій кризі, тому хлопчик іде бором. Він ще малий, ледь до ручки дверей дістає. Очі чорні, глибокі, хочуть збагнути увесь світ.Олесь любить зиму. Любить малювати по снігу, водячи пальцем. Милується своїм творінням, поки хтось не гукне з двору, що скаже матері.У бору тихо й затишно. Тільки десь недалеко порається дятел. Олесь придивляється і бачить купу шишок під сосною. Ось і сам дятел — націлився гартованим дзьобом, ніби питаючи: чого тобі тутечки? Олесь нагорнув снігу на коріння сосни й побіг.
2. Пригода на ковзанці.
Коли хлопчик підійшов до школи, його покликали однокласники "подушки гнуть" — кататися на молодому льоду. Олесь відповів, що не хоче псувати лід. Тоді до нього підскочив Федько Тойкало із криком "бий зрадника!" ударив у скроню. Під оком в Олеся вискочила ґуля.Хлопчик ліг на кригу долілиць і став роздивлятися дно річки. Уявив маленьку хатку під кущем водяної папороті, як він там сидить і рибку стереже, вітається з карасиком. Раптом промайнула чорною блискавкою щука з маленькою пліточкою в зубах. Хлопчик заляпав долонею по льоду, затупотів ногами, благаючи хижу щуку відпустити рибку. У школі продзвенів дзвоник, а Олесь сидів посеред річки й плакав.
3. Урок малювання
На першому уроці було малювання. Старенька вчителька Матильда Петрівна звеліла всім малювати глиняний горщечок. Олесь почав і натхненно малювати, і з його зошита поглянув презирливим оком дятел: чого тобі? Коли вчителька обурилась і пообіцяла поставити двійку Олесь піднявся й пішов із класу. Вийшов із школи й подався у верболози. Там проблукав до вечора — роздивлявся пташині гнізда, їв мерзлу калину, шукав світлячків.У школярів закінчилися заняття, і вони вийшли на вулицю.
4. Примирення з Федьком та зустріч з дідом Прокопом.
Під тинами на колодах сиділи дядьки й обговорювали життя, хвалили дітей, що намагалися показати свою силу. А на Олеся сказали, що він тихий, смирний, якийсь дивакуватий, і хлопчик не зрозумів, хвалять його чи лають.На мосту Олеся дожидав Федько. Ніяковіючи, тицьнув у руку подавлений теплий пиріг. Олесеві не хотілося пирога, але він радий був примиренню, понишпорив по кишенях і подарував Тойкалові гніздо ремеза.Біжучи через ліс, хлопчик помітив свого діда Прокопа, що їхав по сіно, сів і собі на сани. Став питати діда, чому його, Олеся, називають диваком. А дід сказав, що не вміє малий жити — тихенький, смирний, а треба собі ліктями пробивати дорогу.Дід Прокіп багато навантажив сіна на сани — коням було важко ти по снігу, він їх бив батогом, а Олесь просив не бити, усе підбивав старому руку.Вдома хлопчик заліз на піч і заплакав. Дід сказав матері, що син у неї дивак. Мати ж попросила не чіпати хлопця.Олесь заснув, і снилася йому казка про Івасика-Телесика, якого гуска взяла на свої крила.