Пересказ текста
З першої ж хвилини Шевченко відчував себе в солдатському
строю безпорадним. Усе його єство протестувало проти насильства,
беоглуодого фізичного виснажування. Такий внутрішній опір під-
свідомо надовав його рухам незграбності.Муштра тривала упродовж добрих двох годин. Потім було на-
вчення. Шевченкові дали рушницю, навчили розбирати й обирати
її. Після цього -- знову муштра. По тому довелося свдихатися від
смороду в розпеченій сонцем касармі. Махорковий дим їв горло Й
очі. Боліла голова, нестерпно нили натруджені ноги. В душі бився
розпач від свідомості того, що він приречений на фізичні муки й
духовне отупіння.Спливав день за днем, і кожен о них був точним повторенням
минулого. 1 ось прийшла неділя.
Як завжди, вранці розбудив його барабан. Як завжди, вивели
солдатів на перевірку. Після сніданку їх повели до церкви, а потім
усі розійшлися хто куди.Шевченко обігнув церкву й пішов курною вулицею, заваленою
сміттям. Пройшов повз будинок священика й чепурні офіцерські бу-
диночки. Далі потемнілі від часу хати уральських
козаків. Ще далі -- жалюгідні подоби людського житла. Були вони
непобілені, обмазані глиною. Їхні низенькі пласкі дахи були на рівні
людського зросту, а вікна біля самої зем.Вийшовши нарешті з Орська, Шевченко крутим берегом збіг
до Уралу. Він пішов уздовж ріки і йшов довго-довго, заглиблений
у свої невеселі думи. Річка крутим звивом повернула вбік, а Кобзар.
усе йшов і йшов. Врешті-решт він зупинився і повів навкруги очима.Неосяжний степ замкнув навколо нього свою круглу пласку чашу, вкриту блакитною півкулею неба. Тихо й порожньо було тутані птахів, ані тушканчика, ані цікавого ховрашка.Один! Один! Не існує гіршої муки для митця, ніж бути по-
збавленим змоги творити...У розпачі впав він обличчям у траву і розридався. Розпач на-
че танув у сльозах і відступав од душі. Поступово замість одчаю
душа його сповнювалася рішучістю. Шевченко звівся на ноги. По-
гляд його став твердим. Розмашним кроком рушив він цілиною,
підминаючи шпичасті будяки й сіруватий полин.У казармі було майже порожньо. Шевченко відчинив свою ша-
фу, взяв кілька схованих там аркушів паперу, пішов у степ, за вали.На березі тихої Орі, порослої густим очеретом, зшив він собі малесеньку книжечку й записав до неї свій перший невільницький
вірш.
В українському фольклорі жанр історичної пісні з'явився близько восьмисот років тому. Одним з перших письменників, який почав вживати цей термін, був М. В. Гоголь.
Козак Морозенко — це не тільки герой історичної пісні. «Ой Морозе, Морозенку», але й народний герой, який став на захист рідної землі. А сталося це в сімнадцятому столітті, коли кримські татари вчинили напад на збудовані козаками укріплення (січі).
Мабуть, козак Морозенко був відомий своєю сміливістю, тому саме він виступив попереду свого війська козацького. Він разом з іншими козаками вступає в жорстоку сутичку з татарами. Багато козаків загинуло, але татар загинуло у три рази більше. Сталося це тому, що козаки не нападали, а захищали свою рідну землю. Козак Морозенко потрапив у полон, де його й закатували. Як говориться в пісні, за ним плакала не лише мати, а і вся Вкраїна.
А ми, сьогоднішнє покоління, віддаємо належне героям нашої землі і пам'ятаємо про них.
Цей вислів став уже крилатим. Особливо щодо української пісні, бо українців у світі знають як співучий народ. Пісня супроводжує людину все життя: від народження й до самої берізки (так каже моя бабуся). Мама мені співала колискових пісень, а потім, коли я трохи підріс, вона вчила мане гарно говорити і ми з нею разом співали коротенькі дитячі пісеньки, особливо мені подобалася пісенька "Котку, котку рябку, викопай нам грядку".
У піснях народ народ ніби записав усю історію, тому є пісні історичні, є побутові, чумацькі, є обрядові пісні та безліч дитячих пісеньок. А у нас на книжковій полиці стоїть дуже цікава книжка "Історія України в народних піснях", там можна прочитати про все: і про Богдана Хмельницького, і про лицарів, що боронили землю від ворогів, і про героїчну Марусю Богуславку, яка визволила бранців із полону.
Українці — народ жартівливий, тому в збірниках пісень можна знайти безліч жартівливих пісень. І радість, і смуток, і душевні переживання народ вилив у пісню. Тож справді, пісня — душа народу.