Музика. Вона завжди поруч з нами. В поривах вітру, в голосах людей, в шумі міста і в кожному звуці, які нас оточують кожного дня. Все, що потрібно лише слухати.
Не одноразово повторюю, що життя - це музика, яку ти сам щодня пишеш. Ти довіряєш її людям, думаєш, що вони хоча б намагатимуться її зрозуміти. Зрозуміти, чому ти обрав саме ці ноти, акорди, темп. Чому саме ця тональність припала тобі до душі, і чому з часом вона переходить у зовсім іншу. Зрештою, навіщо тут паузи. Ти будеш надіятись, що вони зрозуміють, тільки цього зараз хоче твоя душа. Але ні! Вони захочуть зробити "краще".
Вони почнуть все виправляти
стираючи з паперу криво виведені простим олівцем паузи, змінювати тональності прибавляючи все більше і більше темпу. З часом вони почнуть додавати кольорові олівці говорячи, що так веселіше, гарніше. Люди, яким ти довірив свою мелодію, наповнили її зовсім іншим змістом, додавши в неї брехню і розмалювавши її у всі кольори веселки. Вони думали, що своїми веселими кольорами зможуть все змінити, але їм не вдалось. Твоя рідна мелодія ще досі тут, вона у тобі.
Усе що ми любимо причиняє нам біль, як ті акорди і терції, що досі нав'язливо повторюються в думках, так і ті люди, які дійсно бажали нам тільки добра, але, на жаль, вони зробили тільки гірше.
Ці ноти можуть спричинити дуже багато болю, але це ніколи не завадить їм бути рідними...
Чотири десятиліття тому в ужгородському видавництві «Карпати» вийшла повість місцевого журналіста Антона Копинця «Кротон (Іван Сила)». Це сталося через два роки після смерті уславленого атлета, яка, певно, й виявилася поштовхом для оприлюднення твору. Антон Копинець був близьким приятелем Івана Фірцака, що мав циркове сценічне ім’я Кротон, а народне – Іван Сила. Спортсмен, якого американська преса називала найсильнішою людиною ХХ століття, охоче розповідав про свої мандрівки світом, показував фотографії, вирізки з газет, афіші. У передмові автор визнає: «Повість в основному побудована на фактичних матеріалах, але в ній використано й легенди та перекази з народних уст». Власне, книжка Антона Копинця є на сьогодні єдиним джерелом біографії уславленого атлета, адже записана з його розповідей. Тиждень пропонує 20 фактів із життя легендарного Івана Сили.
1. Майбутній силач прийшов на світ 1899 року в родині Федора Фірцака в селі Білки на Іршавщині. У батьків було десятеро дітей. Його дід Іван Вільхович у лісі вбив ведмедя поліном, за що в селі його прозвали Силою.
2. Підлітком Іван пошкодував корову і, впрягшись до плуга, сам зорав поле. Коли телиця пошкодила ногу, хлопець приніс її додому на плечах.
3. Через бійку з односельцем Клином, під час якої Іван Фірцак виламав дубовий хрест, яким лупцював нападника, його посадили до в’язниці, звідки він утік, вирвавши ґрати. Тоді його хотіли покарати нагаями в сільському уряді, але Іван не дався.
4. Чеський чиновник Вацлав Прохазка (Закарпаття тоді входило до складу Чехословаччини), що служив нотарем у Білках, побачивши неабияку силу хлопця, спрямував його з листом-проханням до свого брата, власника заводу в Празі, який потребував дужих робітників. Так Іван у сіряку та крисані з веретяною торбиною поїхав до столиці, хоча перед тим думав помандрувати на заробітки в Бельгію, де трудився його дядько.
5. Однак у Прохазки він не затримався, хоч і зарекомендував себе як робітник добре: крутив корбу, яка підіймала вантажі. Коли йому, звільнивши кількох працівників, запропонували робити це самому (таке було Іванові під силу), він посварився з власником і звільнився.
6. Після заводу Прохазки пішов працювати вантажником на залізничний вокзал, де була чітка оплата за кожен перенесений кілограм ваги. Норму від-робляв за півдня.
7. Першим спортивним поєдинком для закарпатця став бій із мандрівним силачем Вілетом, що заробляв собі на прожиток виступами на вуличних аренах. Бій для Вілета скінчився трагічно, його забрали на носилках. Однак тоді Івана помітив тренер Ондржей Нейман. Фірцак називав його «паном професором». Юнак тренувався із 25-кілограмовою гирею. Не тільки носив її вдома у дворі, а і їздив із нею трамваєм.
8. На чемпіонаті з важкої атлетики Чехословаччини підняв вагу 150 кг і здобув золоту медаль. Став першим вантажником в історії чехословацького спорту, що виграв першість республіки. Тоді йому виповнилося 23 роки.
9. Головним суперником Івана був чемпіон країни Колар Грдлічка, з яким вони згодом побилися в ресторані «Слован», за що Фірцак заплатив штраф, бо чех служив у поліції. Після виграшу першості Іванові також запропонували стати правоохоронцем, але він відмовився.
10. Дорогою на Карлові Вари автомобіль, яким керував тренер, зазнав аварії. Ондржей Нейман загинув, а Іван шість тижнів провів у лікарні. Поліція заарештувала його, звинувативши в убивстві. Однак двоюрідний брат Неймана адвокат Гайхел знайшов запис у щоденнику покійного, в якому той відгукувався про Івана якнайкраще. Він узяв спортсмена під гарантію, сплативши велику грошову заставу.
11. Мачок Маклер, головний постановник, що 30 років пропрацював у «Герцферт-цирку», запропонував Іванові стати зіркою арени. Тут українець виконав відомі номери: «Груди замість ковадла» – брилу трощили молотом на його грудях; «Зуби мамонта» – Фірцак прибивав долонею дубову дошку до столу, використовуючи 20-сантиметрові цвяхи; після того, як кілька осіб не могли її відірвати, він прикладав хусточку до голівок цвяхів і витягав їх зубами; «Залізне серце» – триметрову рейку клав собі на плече, четверо асистентів звішувалися на неї, пробуючи її зігнути. Коли їм цього не вдавалося, він руками вигинав із неї серце. У Відні цупив зубами платформу з меблями, а в Женеві загальмував руками дві машини. Перед президентом Чехословаччини Фірцак показав номер «Шия під штрекою» – десятеро чоловіків згинали на карку Івана залізничну рейку, коли той лежав на столі.
Музика. Вона завжди поруч з нами. В поривах вітру, в голосах людей, в шумі міста і в кожному звуці, які нас оточують кожного дня. Все, що потрібно лише слухати.
Не одноразово повторюю, що життя - це музика, яку ти сам щодня пишеш. Ти довіряєш її людям, думаєш, що вони хоча б намагатимуться її зрозуміти. Зрозуміти, чому ти обрав саме ці ноти, акорди, темп. Чому саме ця тональність припала тобі до душі, і чому з часом вона переходить у зовсім іншу. Зрештою, навіщо тут паузи. Ти будеш надіятись, що вони зрозуміють, тільки цього зараз хоче твоя душа. Але ні! Вони захочуть зробити "краще".
Вони почнуть все виправляти
стираючи з паперу криво виведені простим олівцем паузи, змінювати тональності прибавляючи все більше і більше темпу. З часом вони почнуть додавати кольорові олівці говорячи, що так веселіше, гарніше. Люди, яким ти довірив свою мелодію, наповнили її зовсім іншим змістом, додавши в неї брехню і розмалювавши її у всі кольори веселки. Вони думали, що своїми веселими кольорами зможуть все змінити, але їм не вдалось. Твоя рідна мелодія ще досі тут, вона у тобі.
Усе що ми любимо причиняє нам біль, як ті акорди і терції, що досі нав'язливо повторюються в думках, так і ті люди, які дійсно бажали нам тільки добра, але, на жаль, вони зробили тільки гірше.
Ці ноти можуть спричинити дуже багато болю, але це ніколи не завадить їм бути рідними...
Чотири десятиліття тому в ужгородському видавництві «Карпати» вийшла повість місцевого журналіста Антона Копинця «Кротон (Іван Сила)». Це сталося через два роки після смерті уславленого атлета, яка, певно, й виявилася поштовхом для оприлюднення твору. Антон Копинець був близьким приятелем Івана Фірцака, що мав циркове сценічне ім’я Кротон, а народне – Іван Сила. Спортсмен, якого американська преса називала найсильнішою людиною ХХ століття, охоче розповідав про свої мандрівки світом, показував фотографії, вирізки з газет, афіші. У передмові автор визнає: «Повість в основному побудована на фактичних матеріалах, але в ній використано й легенди та перекази з народних уст». Власне, книжка Антона Копинця є на сьогодні єдиним джерелом біографії уславленого атлета, адже записана з його розповідей. Тиждень пропонує 20 фактів із життя легендарного Івана Сили.
1. Майбутній силач прийшов на світ 1899 року в родині Федора Фірцака в селі Білки на Іршавщині. У батьків було десятеро дітей. Його дід Іван Вільхович у лісі вбив ведмедя поліном, за що в селі його прозвали Силою.
2. Підлітком Іван пошкодував корову і, впрягшись до плуга, сам зорав поле. Коли телиця пошкодила ногу, хлопець приніс її додому на плечах.
3. Через бійку з односельцем Клином, під час якої Іван Фірцак виламав дубовий хрест, яким лупцював нападника, його посадили до в’язниці, звідки він утік, вирвавши ґрати. Тоді його хотіли покарати нагаями в сільському уряді, але Іван не дався.
4. Чеський чиновник Вацлав Прохазка (Закарпаття тоді входило до складу Чехословаччини), що служив нотарем у Білках, побачивши неабияку силу хлопця, спрямував його з листом-проханням до свого брата, власника заводу в Празі, який потребував дужих робітників. Так Іван у сіряку та крисані з веретяною торбиною поїхав до столиці, хоча перед тим думав помандрувати на заробітки в Бельгію, де трудився його дядько.
5. Однак у Прохазки він не затримався, хоч і зарекомендував себе як робітник добре: крутив корбу, яка підіймала вантажі. Коли йому, звільнивши кількох працівників, запропонували робити це самому (таке було Іванові під силу), він посварився з власником і звільнився.
6. Після заводу Прохазки пішов працювати вантажником на залізничний вокзал, де була чітка оплата за кожен перенесений кілограм ваги. Норму від-робляв за півдня.
7. Першим спортивним поєдинком для закарпатця став бій із мандрівним силачем Вілетом, що заробляв собі на прожиток виступами на вуличних аренах. Бій для Вілета скінчився трагічно, його забрали на носилках. Однак тоді Івана помітив тренер Ондржей Нейман. Фірцак називав його «паном професором». Юнак тренувався із 25-кілограмовою гирею. Не тільки носив її вдома у дворі, а і їздив із нею трамваєм.
8. На чемпіонаті з важкої атлетики Чехословаччини підняв вагу 150 кг і здобув золоту медаль. Став першим вантажником в історії чехословацького спорту, що виграв першість республіки. Тоді йому виповнилося 23 роки.
9. Головним суперником Івана був чемпіон країни Колар Грдлічка, з яким вони згодом побилися в ресторані «Слован», за що Фірцак заплатив штраф, бо чех служив у поліції. Після виграшу першості Іванові також запропонували стати правоохоронцем, але він відмовився.
10. Дорогою на Карлові Вари автомобіль, яким керував тренер, зазнав аварії. Ондржей Нейман загинув, а Іван шість тижнів провів у лікарні. Поліція заарештувала його, звинувативши в убивстві. Однак двоюрідний брат Неймана адвокат Гайхел знайшов запис у щоденнику покійного, в якому той відгукувався про Івана якнайкраще. Він узяв спортсмена під гарантію, сплативши велику грошову заставу.
11. Мачок Маклер, головний постановник, що 30 років пропрацював у «Герцферт-цирку», запропонував Іванові стати зіркою арени. Тут українець виконав відомі номери: «Груди замість ковадла» – брилу трощили молотом на його грудях; «Зуби мамонта» – Фірцак прибивав долонею дубову дошку до столу, використовуючи 20-сантиметрові цвяхи; після того, як кілька осіб не могли її відірвати, він прикладав хусточку до голівок цвяхів і витягав їх зубами; «Залізне серце» – триметрову рейку клав собі на плече, четверо асистентів звішувалися на неї, пробуючи її зігнути. Коли їм цього не вдавалося, він руками вигинав із неї серце. У Відні цупив зубами платформу з меблями, а в Женеві загальмував руками дві машини. Перед президентом Чехословаччини Фірцак показав номер «Шия під штрекою» – десятеро чоловіків згинали на карку Івана залізничну рейку, коли той лежав на столі.
Объяснение: