Головний герой казки дід спочатку робив погані вчинки: зрубав дерево, зруйнував хатку Хухи-Моховинки, кинув сокирою, щоб убити Хуху, та тільки поранив їй ніжку. Але після того як Хухи врятували йому життя, дід змінив свою думку про цих істот і віднині розповідав людям про них тільки гарне. Фантастичні істоти в казці — Хухи лісові, пе-черниці, очеретянки, бур’янки, степовички, байрачні, левадні та Хо, зокрема Хо-Суковик, Лісовик Добро і зло в казці «Хуха-моховинка» Носії добра в казці — Хухи та Хо. Носій зла — дід, який спочатку зруйнував житло Моховинки, а потім зробив її кривою на все життя. Та Василь Королів-Старий розриває коло зла. Коли дідові потрібна була до Хуха-Моховинка забула свої образи і врятувала його та ще й покликала інших лісових істот. У казці «Хуха-Моховинка» Королева-Старого добро несуть фантастичні істоти, а зло — людина. Опис зовнішності Хухи-Моховинки Хуха-моховинка це дуже маленька й легенька лісова істота.Вона м’яка на дотик,вкрита довгою зеленою вовною,має голі мордочку і лапки.Хуха маленька як кошенятко.Вона вірна й товариська,якщо у якоїсь тваринки лихо — завжди до Ще вона дуже працьовита. «Як і всі інші Хухи, Моховинка так само мала мінливу вовничку, яка враз сама собою робилася того кольору, що й ті речі, біля яких бувають Хухи. Моховинка найчастіше була зеленою, бо рідко відбігала від своєї зеленої хатки. Але ж коли вона бігала по соснових старих глянцях, що лежали на землі, то ставала такою ж рудувато-червоною, як вони. Біля потоку була вона блакитною, як вода, на піску — жовтою, як пісок, між кущами шипшини — рожевою, на вересі — фіалковою, на снігу ставала білою». «Була вона й сама пухка, як мох. Мала довгу вовничку, що, мов шовком, вкривало все її тільце. Сама тільки мордочка була голенька й нагадувала садову жовто-фіалкову квіточку — «братики». Та були ще в неї голенькі зісподу, рожеві лапки». «Хухи не можуть говорити, доки бувають невидимі. Вони тільки пищать, як мишки, або муркочуть, як котики. Сили вони також не мають, бо легенькі, як пушинка, а м’якенькі, як вата». Чого вчить казка»Хуха-моховинка»? Казка вчить нас любити і берегти природу, тварин, людей. Засуджує тих людей, що незаконно рубають дерева, неуважно ставляться до тварин. Слід пам’ятати слова з Біблії про те, що на зло потрібно відповідати добром. І тоді добро повернеться.
Повість М. Вовчка "Інститутка" була першим великим полотном у дожовтневій українській прозі, де з позицій революційної демократії показано антагонізм між кріпаками і кріпосниками, стихійний протест проти сваволі гнобителів, засуджено кріпацтво як велике соціальне зло.
У повісті Марко Вовчок протиставила образи дівчини-кріпачки Устини і молодої пані. Головна героїня — освічена поміщиця. Вона була вихованкою Інституту благородних дівиць, де їх вчили, як поводитись у вищому світі, співати, танцювати та говорити французькою. Про роки навчання вона згадує з презирством: "Нуда така!.. І те вчи, і друге, й десяте... товчи, та товчи, та товчи!.."
Це егоїстична людина, що відчувається, наприклад, у сцені відбору інституткою наймички.
Посадивши кріпачок за роботу, вона весь час слідкує, щоб котра з них ні хвилини не перепочила. Коли дівчата йшли обідати, вона хмурилась і сварилася. З кожним днем ставала все лютішою.
Найбільше знущань і наруги зазнала від панночки кріпачка Устина, яку вона вибрала собі за покоївку. "Заплітаю коси — не так! Знов розплітаю та заплітаю, — знов не так! Та цілий ранок на тому пробавить. Вона мене й щипає, і штирхає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле, і водою зливає, — чого, чого не доказує над моєю головонькою бідною!" У приступі люті панночка мало не задушила Устину. За свій нелюдський вчинок вона не понесла покарання, навпаки, на ледве живу Устину ще з погрозами накинулася стара поміщиця: "Я тебе на Сибір зашлю! Я тебе з світа зжену!"
Так поступово, за до майстерно вимальованих сцен М. Вовчок показує повну безправність кріпаків і необмежену сваволю кріпосників.
Устина, вихована в дусі повної покори панам, мовчки переносить незаслужену кару. Лежачи хвора, вона не проклинає винуватицю своєї важкої недуги, люту панночку, а думає над тим, де у молодої дівчини береться стільки жорстокості: "Таке молоде, а таке немилосердне, господи!" А ввечері дівчата розповідали Устині, відвідуючи її, про страшне лихо, про щоденну панську наругу, тілесні покарання: "Ганну сьогодні били, учора Параску, а завтра ..."
Виснажену довгою хворобою Устину, що ледве трималася на ногах, панночка зустріла важкими докорами, грубою лайкою, погрозами. Устина і на цей разпокірно зносить наругу.
Стара поміщиця теж змінилася. Якщо до приїзду панночки вона не била кріпачок, то тепер стара лютувала, немилосердно карала, як і за молодих своїх років.
Одружившись, панночка прибрала до рук і кріпаків свого чоловіка.
Весела від природи, за вдачею лагідна і життєрадісна, Устина всім бажає добра і щастя, її душа відкрита до всього прекрасного. Вона любить сонце і квіти, їй хочеться вибратися з неволі. Але дівчина тільки мріє про волю. Устина близько до серця бере страждання друзів. Щиро й глибоко покохала дівчина парубка Прокопа, але щастя їхнє було недовгим. Прокіп без вагання стає на захист скривдженої Устини, виявляє свій протест проти сваволі і самодурства експлуататорів. Непокірний і рішучий, він глибоко обурюється соціальною несправедливістю і готовий кожну хвилину помститися гнобителям, за що жорстокий пан віддає Прокопа в солдати.
Прагнення й інтереси селян-кріпаків підпорядковані гуманній меті — боротьбі за визволення з-під кріпосницької залежності, або, за влучним висловом Устини,"... з пекла, з кормиги". Сенс життя для поміщиків полягає в якнайшвидшому збагаченні за рахунок жорстокої експлуатації трудящих.
Повість М. Вовчка "Інститутка" була першим великим полотном у дожовтневій українській прозі, де з позицій революційної демократії показано антагонізм між кріпаками і кріпосниками, стихійний протест проти сваволі гнобителів, засуджено кріпацтво як велике соціальне зло.
У повісті Марко Вовчок протиставила образи дівчини-кріпачки Устини і молодої пані. Головна героїня — освічена поміщиця. Вона була вихованкою Інституту благородних дівиць, де їх вчили, як поводитись у вищому світі, співати, танцювати та говорити французькою. Про роки навчання вона згадує з презирством: "Нуда така!.. І те вчи, і друге, й десяте... товчи, та товчи, та товчи!.."
Це егоїстична людина, що відчувається, наприклад, у сцені відбору інституткою наймички.
Посадивши кріпачок за роботу, вона весь час слідкує, щоб котра з них ні хвилини не перепочила. Коли дівчата йшли обідати, вона хмурилась і сварилася. З кожним днем ставала все лютішою.
Найбільше знущань і наруги зазнала від панночки кріпачка Устина, яку вона вибрала собі за покоївку. "Заплітаю коси — не так! Знов розплітаю та заплітаю, — знов не так! Та цілий ранок на тому пробавить. Вона мене й щипає, і штирхає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле, і водою зливає, — чого, чого не доказує над моєю головонькою бідною!" У приступі люті панночка мало не задушила Устину. За свій нелюдський вчинок вона не понесла покарання, навпаки, на ледве живу Устину ще з погрозами накинулася стара поміщиця: "Я тебе на Сибір зашлю! Я тебе з світа зжену!"
Так поступово, за до майстерно вимальованих сцен М. Вовчок показує повну безправність кріпаків і необмежену сваволю кріпосників.
Устина, вихована в дусі повної покори панам, мовчки переносить незаслужену кару. Лежачи хвора, вона не проклинає винуватицю своєї важкої недуги, люту панночку, а думає над тим, де у молодої дівчини береться стільки жорстокості: "Таке молоде, а таке немилосердне, господи!" А ввечері дівчата розповідали Устині, відвідуючи її, про страшне лихо, про щоденну панську наругу, тілесні покарання: "Ганну сьогодні били, учора Параску, а завтра ..."
Виснажену довгою хворобою Устину, що ледве трималася на ногах, панночка зустріла важкими докорами, грубою лайкою, погрозами. Устина і на цей разпокірно зносить наругу.
Стара поміщиця теж змінилася. Якщо до приїзду панночки вона не била кріпачок, то тепер стара лютувала, немилосердно карала, як і за молодих своїх років.
Одружившись, панночка прибрала до рук і кріпаків свого чоловіка.
Весела від природи, за вдачею лагідна і життєрадісна, Устина всім бажає добра і щастя, її душа відкрита до всього прекрасного. Вона любить сонце і квіти, їй хочеться вибратися з неволі. Але дівчина тільки мріє про волю. Устина близько до серця бере страждання друзів. Щиро й глибоко покохала дівчина парубка Прокопа, але щастя їхнє було недовгим. Прокіп без вагання стає на захист скривдженої Устини, виявляє свій протест проти сваволі і самодурства експлуататорів. Непокірний і рішучий, він глибоко обурюється соціальною несправедливістю і готовий кожну хвилину помститися гнобителям, за що жорстокий пан віддає Прокопа в солдати.
Прагнення й інтереси селян-кріпаків підпорядковані гуманній меті — боротьбі за визволення з-під кріпосницької залежності, або, за влучним висловом Устини,"... з пекла, з кормиги". Сенс життя для поміщиків полягає в якнайшвидшому збагаченні за рахунок жорстокої експлуатації трудящих.