ответ:Зевс і не дивився на нужденних людей, а ті ледь животіли серед незбагненної, ворожої природи. Скільки їх гинуло від хвороб і голоду, в боротьбі з жорстокою стихією! Кронос, люди, що тільки-но розселилися по землі, були кволі, безсилі, лякливі. Вони не вміли ні думати, ні розуміти того, що бачили довкола. З острахом дивилися вони на грозові хмари й на пекуче сонце, на безкрає море й на височенні гори. І здавалося людям, що то могутні божественні істоти.
Від усього, що їх лякало, люди мерщій ховалися у свої глибокі підземні нори, наче кроти. Не було тоді в людей ані світлих жител, ані вогнищ родинних, їли вони тільки траву та сире коріння, а м'яса й не куштували, бо не знали мисливства.
Риторичні вигуки (оклики): «Веде своє військо, Веде Запорозьке Хорошенько! », «…Сильне-дужий!», « ... Необачний! », «Гей, хто в лісі, озовися!», «… Не журися!».
Риторичне звертання : «Гей, хто в лісі, озовися!».
Антонімічні пари: «Мені з жінкою не возиться; А тютюн да люлька Козаку в дорозі Знадобиться!
Антитеза (протиставлення): «Ой на горі да женці жнуть, А попід горою,…», «… Візьми свою жінку, Оддай мою люльку,…»
ответ:Зевс і не дивився на нужденних людей, а ті ледь животіли серед незбагненної, ворожої природи. Скільки їх гинуло від хвороб і голоду, в боротьбі з жорстокою стихією! Кронос, люди, що тільки-но розселилися по землі, були кволі, безсилі, лякливі. Вони не вміли ні думати, ні розуміти того, що бачили довкола. З острахом дивилися вони на грозові хмари й на пекуче сонце, на безкрає море й на височенні гори. І здавалося людям, що то могутні божественні істоти.
Від усього, що їх лякало, люди мерщій ховалися у свої глибокі підземні нори, наче кроти. Не було тоді в людей ані світлих жител, ані вогнищ родинних, їли вони тільки траву та сире коріння, а м'яса й не куштували, бо не знали мисливства.
Объяснение:
Сталі епітети: кониченько вороненький
Епітети: зеленою горою, веде хорошенько, сильне-дужий, необачний.
Повтори (анафора, єдинопочаток): «Веде…», «Під ним…», «Да ….».
Риторичні вигуки (оклики): «Веде своє військо, Веде Запорозьке Хорошенько! », «…Сильне-дужий!», « ... Необачний! », «Гей, хто в лісі, озовися!», «… Не журися!».
Риторичне звертання : «Гей, хто в лісі, озовися!».
Антонімічні пари: «Мені з жінкою не возиться; А тютюн да люлька Козаку в дорозі Знадобиться!
Антитеза (протиставлення): «Ой на горі да женці жнуть, А попід горою,…», «… Візьми свою жінку, Оддай мою люльку,…»