Командир татар - это человек полковник, командир империи Татаров и который их командывает и направляет в правильную сторону.
Один из них командир татар это Станислав татар.
Станислав Татар (польск. Stanisław Tatar; 3 октября 1896, Бюркув-Вельки, Келецкая губерния, Российская империя (ныне Малопольское воеводство, Польша) — 16 декабря 1980, Варшава) — польский военачальник, один из командиров Армии Крайовой, бригадный генерал (1943).
Родился 3 октября 1896 года в Российской империи в волости Конюша, ныне Польша.
В 1915 году, во время Первой мировой войны Татар был призван на действительную военную службу в царскую Русскую армию. В 1917 году был переведен в 1-й польский корпус, сформированный в России. В ноябре 1918 года, вместе с остатками своего подразделения, он присоединился к суверенной польской армии, где продолжил военную службу.
Закончив многие офицерскех курсы, в 1934 году он стал одним из преподавателей тактики в артиллерии Высшей военной школы в Варшаве. Этот пост занимал вплоть до 1938 года, став кавалером (рыцарь) ордена Возрождения Польши.
Во время вторжения в Польшу немецких войск, Татар занимал различные должности, в том числе командовал военным отрядом, названным в его честь. После поражения Польши вошел в состав новообразованного Союза вооружённой борьбы, являвшегося подпольным центром сил сопротивления, которые позже преобразовались в Армию Крайову. С 1940 по 1943 годы он занимал должность начальника 3-го оперативного отряда Генерального штаба. После 1943 года Татар занимал должность заместителя начальника штаба Армии Крайовой. Среди самых известных его операций стала акция «Буря».
Федько - головний герой оповідання Володимира Винниченка. Він був хлопцем-розбишакою, яких часто можна зустріти у наших дворах. Його батьки були бідними. Часто підкреслювали, що і Федько "мужичиня". Просили, щоб не водився з Толиком - сином господаря, у котрих вони винаймали квартиру.
Федько виділявся серед ровесників неабиякою силою, був задиракою та полюбляв битися, адже завжди виходив переможцем. І одівався відповідно: «картуз набакир,... чуб йому стирчком виліз з-під картуза, очі хутко бігають» та ходив «руки в кишені,..., не поспішає, ... навіть груди підставляє, так наче йому тільки того й хочеться, щоб його вдарили каменем».
На початку твору не хочеться схвалювати Федька, адже він часто ображає своїх друзів. Але згодом читач розуміє, що перше враження неточне. Федько добрий, адже віддає змія і свої нитки. Він вигадливий, повний енергії і сили, сміливий та спритний. Сусідських хлопцям цікаво з ним. З кожної наступної сторінки починаєш захоплюватися Федьком, його правдивістю та відданістю друзям. Хоч хлопець часто спокушає до бешкетних витівок господарського сина Толика, але терпляче зносить покарання, «за ремінь не сердиться, ... розуміє, що так і треба». Перейти річку по кризі намірився Федько. Всі друзі із захопленням і переживанням гали за витівкою. Вони вірили в нього, бо були переконані у його спритності, передбачливості та сміливості. Те, що тільки один Федько кинувся на порятунок Толі, свідчить про товариськість, співчуття, героїзм героя.
Трагічний випадок на річці показав усім справжнього Федька – надійного друга та відважного рятівника.
Командир татар - это человек полковник, командир империи Татаров и который их командывает и направляет в правильную сторону.
Один из них командир татар это Станислав татар.
Станислав Татар (польск. Stanisław Tatar; 3 октября 1896, Бюркув-Вельки, Келецкая губерния, Российская империя (ныне Малопольское воеводство, Польша) — 16 декабря 1980, Варшава) — польский военачальник, один из командиров Армии Крайовой, бригадный генерал (1943).
Родился 3 октября 1896 года в Российской империи в волости Конюша, ныне Польша.
В 1915 году, во время Первой мировой войны Татар был призван на действительную военную службу в царскую Русскую армию. В 1917 году был переведен в 1-й польский корпус, сформированный в России. В ноябре 1918 года, вместе с остатками своего подразделения, он присоединился к суверенной польской армии, где продолжил военную службу.
Закончив многие офицерскех курсы, в 1934 году он стал одним из преподавателей тактики в артиллерии Высшей военной школы в Варшаве. Этот пост занимал вплоть до 1938 года, став кавалером (рыцарь) ордена Возрождения Польши.
Во время вторжения в Польшу немецких войск, Татар занимал различные должности, в том числе командовал военным отрядом, названным в его честь. После поражения Польши вошел в состав новообразованного Союза вооружённой борьбы, являвшегося подпольным центром сил сопротивления, которые позже преобразовались в Армию Крайову. С 1940 по 1943 годы он занимал должность начальника 3-го оперативного отряда Генерального штаба. После 1943 года Татар занимал должность заместителя начальника штаба Армии Крайовой. Среди самых известных его операций стала акция «Буря».
Федько - головний герой оповідання Володимира Винниченка. Він був хлопцем-розбишакою, яких часто можна зустріти у наших дворах. Його батьки були бідними. Часто підкреслювали, що і Федько "мужичиня". Просили, щоб не водився з Толиком - сином господаря, у котрих вони винаймали квартиру.
Федько виділявся серед ровесників неабиякою силою, був задиракою та полюбляв битися, адже завжди виходив переможцем. І одівався відповідно: «картуз набакир,... чуб йому стирчком виліз з-під картуза, очі хутко бігають» та ходив «руки в кишені,..., не поспішає, ... навіть груди підставляє, так наче йому тільки того й хочеться, щоб його вдарили каменем».
На початку твору не хочеться схвалювати Федька, адже він часто ображає своїх друзів. Але згодом читач розуміє, що перше враження неточне. Федько добрий, адже віддає змія і свої нитки. Він вигадливий, повний енергії і сили, сміливий та спритний. Сусідських хлопцям цікаво з ним. З кожної наступної сторінки починаєш захоплюватися Федьком, його правдивістю та відданістю друзям. Хоч хлопець часто спокушає до бешкетних витівок господарського сина Толика, але терпляче зносить покарання, «за ремінь не сердиться, ... розуміє, що так і треба». Перейти річку по кризі намірився Федько. Всі друзі із захопленням і переживанням гали за витівкою. Вони вірили в нього, бо були переконані у його спритності, передбачливості та сміливості. Те, що тільки один Федько кинувся на порятунок Толі, свідчить про товариськість, співчуття, героїзм героя.
Трагічний випадок на річці показав усім справжнього Федька – надійного друга та відважного рятівника.