ответ:З давнiх часiв лiтература i, зокрема, поезiя вiдiгравала важливу роль в життi людей. Змалку дитина чує колисковi, народнi пiснi, вiршi, якi протягом вiкiв створювали справжнi майстри слова. Ми можемо не помiчати цього, але поезiя супроводжує весь наш життєвий шлях. Саме тому всiх поетiв так хвилює тема призначення поета i поезiï.Леся Украïнка, украïнська поетеса, вiдома далеко за межами нашоï Батькiвщини, в 1893 роцi написала поему "Давня казка". Хоча цей твiр написаний досить для сприйняття, проблеми, яких торкається авторка, простими не назвеш. У центрi поеми Леся Украïнка зобразила поета, який у своïх пiснях висловлює найзаповiтнiшi мрiï народу про волю та щастя. Простi люди любили й поважали поета: I не був поет самотнiм, - До його малоï хати Раз у раз ходила молодь Пiснi-слова вислухати. З такоï поваги та любовi народу до спiвця можна зробити висновки, що той був дуже талановитий. А одного разу поет навiть написав серенаду на замовлення лицаря Бертольдо, за до якоï багач завоював серце своєï коханоï. Але не тiльки для Бертольдо вiршi поета вiдiгравали велику роль. У них розповiдалося про народне життя, тому весь народ запам'ятовував та повторював цi вiршi. ... Спiвцi по мiстi ходять I пiснями люд морочать, Все про рiвнiсть i про волю У пiснях вони торочать. Вже й по тюрмах ïх саджають, Та нiщо не помагає, ïх пiснi iдуть по людях, Всяк пiснi тi переймає. За сюжетом поеми, лицар Бертольдо з вiйськом вирiшив захопити неприступнi мури одного з мiст. Але мiсто було могутнiм, а воïни Бертольдо вже втомилися. У цей час перед вiйськом вийшли спiвцi та заспiвали пiсню, написану головним героєм - поетом. Слова цiєï пiснi так надихнули воïнiв, що вони продовжили боротьбу та захопили неприступне мiсто. Бертольдо пообiцяв поетовi велику нагороду, але вчинив безчесно та обiцянку свою не виконав. Втiм, поет не потребував якоïсь матерiальноï нагороди за своï вiршi, тому що ця велика людина була здатна на самопожертву заради iнших. Вiн знав: що б з ним не сталося, його вiршi будуть жити вiчно. Навiть пiд час перебування у в'язницi поет вiдчував, що його думка лишилася на волi: Та й в темницi буду вiльний, - Маю думи-чарiвницi, Що для них немає в свiтi Нi застави, нi границi. I мого прудкого слова Не затримає темниця, Полетить воно по свiтi, Наче тая вiльна птиця. На жаль, за життя поета його мрiя про вiльне життя народу не здiйснилася, проте народ пам'ятав його та його творчiсть.Тема призначення поета i поезiï - ось основа поеми Лесi Украïнки "Давня казка". Авторка переконливо доводить нам, що можливостi правдивого поетичного слова безмежнi. Для справжнього поета головне - не матерiальний свiт та його перевага, а свобода слова та вiльнiсть думки.
«Дід Андрій вважав своїм обов’язком привчити Павлуся до лицарського ремесла. Вчив його їздити на коні, кидати списом та арканом, стріляти з рушниці та з лука й орудувати шаблею. Часом оповідав йому про Запорожжя, про козаків, їхні звичаї та про всі походи й пригоди із свого життя». • «Павлусь мріяв про те, коли й він підросте, стане славним козаком». • «Здається, не було нічого такого, чого б Павлусь для Гані не зробив». • «Павлусь підніс вгору свого супротивника та, як лише цей відстав від землі, розмахнув ним і кинув на землю». «Павлусь дивився на те все наляканими очима. Йому здавалось, що це якийсь страшний сон, з якого не можна прокинутися». • «Його огорнув страх. У його уяві татарва була такою, що її ніхто не переможе. Дідусь розказував йому, як козаки били татар, та ось він бачив, як татарви нічого не стримало, і дідусь, і багато інших дужих козаків полягли». • Непорадний: «Козакові соромно плакати, ось що. Виростеш — козаком станеш, тоді й засоромишся». • «У Павлуся забилося серце, коли почув сотників наказ. Він сьогодні побачить те, що від дідуся стільки наслухався. Побачить, як козацтво стрінеться з татарами, тими страшними чортами, що цієї ночі так лютували в вці». • «Злодії, пси, чорти! Ви дідуся вбили, ви маму вбили, ви сестру забрали! Ось тобі, ось тобі! — Тепер Павлусь отямився. Він перший раз убив людину. Йому стало страшно, в очах потемніло, і він зомлів. Його взяв на руки Степан і став відтирати». • І він уявляв собі свою любу сестричку, як її татарин веде на мотузці на базар. Як її поганці оглядають та торкають, а відтак везуть у далеку турецьку землю, геть за море, і звідти ніколи їй не вернутись».
ответ:З давнiх часiв лiтература i, зокрема, поезiя вiдiгравала важливу роль в життi людей. Змалку дитина чує колисковi, народнi пiснi, вiршi, якi протягом вiкiв створювали справжнi майстри слова. Ми можемо не помiчати цього, але поезiя супроводжує весь наш життєвий шлях. Саме тому всiх поетiв так хвилює тема призначення поета i поезiï.Леся Украïнка, украïнська поетеса, вiдома далеко за межами нашоï Батькiвщини, в 1893 роцi написала поему "Давня казка". Хоча цей твiр написаний досить для сприйняття, проблеми, яких торкається авторка, простими не назвеш. У центрi поеми Леся Украïнка зобразила поета, який у своïх пiснях висловлює найзаповiтнiшi мрiï народу про волю та щастя. Простi люди любили й поважали поета: I не був поет самотнiм, - До його малоï хати Раз у раз ходила молодь Пiснi-слова вислухати. З такоï поваги та любовi народу до спiвця можна зробити висновки, що той був дуже талановитий. А одного разу поет навiть написав серенаду на замовлення лицаря Бертольдо, за до якоï багач завоював серце своєï коханоï. Але не тiльки для Бертольдо вiршi поета вiдiгравали велику роль. У них розповiдалося про народне життя, тому весь народ запам'ятовував та повторював цi вiршi. ... Спiвцi по мiстi ходять I пiснями люд морочать, Все про рiвнiсть i про волю У пiснях вони торочать. Вже й по тюрмах ïх саджають, Та нiщо не помагає, ïх пiснi iдуть по людях, Всяк пiснi тi переймає. За сюжетом поеми, лицар Бертольдо з вiйськом вирiшив захопити неприступнi мури одного з мiст. Але мiсто було могутнiм, а воïни Бертольдо вже втомилися. У цей час перед вiйськом вийшли спiвцi та заспiвали пiсню, написану головним героєм - поетом. Слова цiєï пiснi так надихнули воïнiв, що вони продовжили боротьбу та захопили неприступне мiсто. Бертольдо пообiцяв поетовi велику нагороду, але вчинив безчесно та обiцянку свою не виконав. Втiм, поет не потребував якоïсь матерiальноï нагороди за своï вiршi, тому що ця велика людина була здатна на самопожертву заради iнших. Вiн знав: що б з ним не сталося, його вiршi будуть жити вiчно. Навiть пiд час перебування у в'язницi поет вiдчував, що його думка лишилася на волi: Та й в темницi буду вiльний, - Маю думи-чарiвницi, Що для них немає в свiтi Нi застави, нi границi. I мого прудкого слова Не затримає темниця, Полетить воно по свiтi, Наче тая вiльна птиця. На жаль, за життя поета його мрiя про вiльне життя народу не здiйснилася, проте народ пам'ятав його та його творчiсть.Тема призначення поета i поезiï - ось основа поеми Лесi Украïнки "Давня казка". Авторка переконливо доводить нам, що можливостi правдивого поетичного слова безмежнi. Для справжнього поета головне - не матерiальний свiт та його перевага, а свобода слова та вiльнiсть думки.
Объяснение:
«Дід Андрій вважав своїм обов’язком привчити Павлуся до лицарського ремесла. Вчив його їздити на коні, кидати списом та арканом, стріляти з рушниці та з лука й орудувати шаблею. Часом оповідав йому про Запорожжя, про козаків, їхні звичаї та про всі походи й пригоди із свого життя». • «Павлусь мріяв про те, коли й він підросте, стане славним козаком». • «Здається, не було нічого такого, чого б Павлусь для Гані не зробив». • «Павлусь підніс вгору свого супротивника та, як лише цей відстав від землі, розмахнув ним і кинув на землю». «Павлусь дивився на те все наляканими очима. Йому здавалось, що це якийсь страшний сон, з якого не можна прокинутися». • «Його огорнув страх. У його уяві татарва була такою, що її ніхто не переможе. Дідусь розказував йому, як козаки били татар, та ось він бачив, як татарви нічого не стримало, і дідусь, і багато інших дужих козаків полягли». • Непорадний: «Козакові соромно плакати, ось що. Виростеш — козаком станеш, тоді й засоромишся». • «У Павлуся забилося серце, коли почув сотників наказ. Він сьогодні побачить те, що від дідуся стільки наслухався. Побачить, як козацтво стрінеться з татарами, тими страшними чортами, що цієї ночі так лютували в вці». • «Злодії, пси, чорти! Ви дідуся вбили, ви маму вбили, ви сестру забрали! Ось тобі, ось тобі! — Тепер Павлусь отямився. Він перший раз убив людину. Йому стало страшно, в очах потемніло, і він зомлів. Його взяв на руки Степан і став відтирати». • І він уявляв собі свою любу сестричку, як її татарин веде на мотузці на базар. Як її поганці оглядають та торкають, а відтак везуть у далеку турецьку землю, геть за море, і звідти ніколи їй не вернутись».