А ось ця історія сталася з ним у Відні. Їхав він своєю машиною, але правил не звик дотримуватися. Нерідко жартував, мовляв, в Англії вони одні, у Америці зовсім інші, і в Австрії, мабуть, теж місцеві нюанси мають. Отож, порушення помітили поліцейські, які, зупинивши машину, стали вимагати, аби Кротон сплатив штраф. Грошей він заробити ще не встиг, тож пожартував, мовляв, завтра виступатиме на сцені, а післязавтра розрахується. Але стражі порядку були невблаганними та принциповими. Не церемонячись, пов'язали Фірцака та й повезли у в'язницю. І хоча гість-закарпатець переконував, що він – артист, що він – Кротон, але такі аргументи на «тамтешніх» поліцейських не вплинули – Івана Силу таки «заперли...»
Коли зостався сам у чотирьох стінах, за відсутності наглядача виламав грати. Та ще й покрутив їх у баранячий ріг. Пройшовся гордовито коридором, з'явившись, урешті, в кімнаті чергового по в'язниці. Той із подиву ледь зі стільця не впав. Вичитавши підлеглого за ненадійно зачинені дверні засуви, відвів затриманого до начальника поліції. І тільки тоді, за до перекладача, з'ясувалося, хто такий цей клопітний і ядерний чолов'яга. Кротона одразу ж випустили, вибачилися за непорозуміння. А наступного дня сам начальник поліції з дружиною прийшов на виступи Фірцака, і так щиросердно, як той, ніхто йому не аплодував. Навіть букет красивих квітів подарував учорашньому своєму «підопічному»
Оксане не минуло еще и семнадцати лет, как во всем почти свете, и по ту сторону Диканьки, и по эту сторону Диканьки, только и речей было, что про нее. Парубки гуртом провозгласили, что лучшей девки и не было еще никогда и не будет никогда на селе.
...ты у меня мать, и отец, и все, что ни есть дорогого на свете. Если б меня призвал царь и сказал: «Кузнец Вакула, проси у меня всего, что ни есть лучшего в моем царстве, все отдам тебе. Прикажу тебе сделать золотую кузницу, и станешь ты ковать серебряными молотами». – «Не хочу, – сказал бы я царю, – ни каменьев дорогих, ни золотой кузницы, ни всего твоего царства: дай мне лучше мою Оксану!»
А ось ця історія сталася з ним у Відні. Їхав він своєю машиною, але правил не звик дотримуватися. Нерідко жартував, мовляв, в Англії вони одні, у Америці зовсім інші, і в Австрії, мабуть, теж місцеві нюанси мають. Отож, порушення помітили поліцейські, які, зупинивши машину, стали вимагати, аби Кротон сплатив штраф. Грошей він заробити ще не встиг, тож пожартував, мовляв, завтра виступатиме на сцені, а післязавтра розрахується. Але стражі порядку були невблаганними та принциповими. Не церемонячись, пов'язали Фірцака та й повезли у в'язницю. І хоча гість-закарпатець переконував, що він – артист, що він – Кротон, але такі аргументи на «тамтешніх» поліцейських не вплинули – Івана Силу таки «заперли...»
Коли зостався сам у чотирьох стінах, за відсутності наглядача виламав грати. Та ще й покрутив їх у баранячий ріг. Пройшовся гордовито коридором, з'явившись, урешті, в кімнаті чергового по в'язниці. Той із подиву ледь зі стільця не впав. Вичитавши підлеглого за ненадійно зачинені дверні засуви, відвів затриманого до начальника поліції. І тільки тоді, за до перекладача, з'ясувалося, хто такий цей клопітний і ядерний чолов'яга. Кротона одразу ж випустили, вибачилися за непорозуміння. А наступного дня сам начальник поліції з дружиною прийшов на виступи Фірцака, і так щиросердно, як той, ніхто йому не аплодував. Навіть букет красивих квітів подарував учорашньому своєму «підопічному»
Оксане не минуло еще и семнадцати лет, как во всем почти свете, и по ту сторону Диканьки, и по эту сторону Диканьки, только и речей было, что про нее. Парубки гуртом провозгласили, что лучшей девки и не было еще никогда и не будет никогда на селе.
...ты у меня мать, и отец, и все, что ни есть дорогого на свете. Если б меня призвал царь и сказал: «Кузнец Вакула, проси у меня всего, что ни есть лучшего в моем царстве, все отдам тебе. Прикажу тебе сделать золотую кузницу, и станешь ты ковать серебряными молотами». – «Не хочу, – сказал бы я царю, – ни каменьев дорогих, ни золотой кузницы, ни всего твоего царства: дай мне лучше мою Оксану!»