Напевно, дехто із нас ще в дитинстві мріяв навчитися літати. Тільки не літаком, а по-справжньому, з крилами. Та, на жаль, реальність залишається реальністю. Образ крилатої людини завжди цікавив відомих світових і вітчизняних письменників. Зачепила цю досить філософську тему наша українська поетеса Ліна Костенко. Авторка по-новому переосмислює буття людини, сенс її існування й призначення. Але чи справді людина може літати? Відповідь авторки однозначна – безумовно! Але не тілом. Душею, серцем, подумки, мріями – все це допомагає відірватися від щоденних справ, взяти уявні крила й поринути ввись. Так у своїй поезії «Чайка на крижині» Ліна Костенко змалювала образ самотньої чайки. Вона полишила свій гурт і сидить на тонкій крижині, яка от-от трісне. Саме це непокоїть ліричну героїню. Проте, як виявилося, хвилюватися не варто, чайка – вільна істота, підкорити яку зможуть тільки небеса. Навіщо їй ґрунт? Таку позицію ніколи не зрозуміє людина, яка боїться труднощів. Є в ній щось таємниче. Інколи помічаєш чайку і, здається, летить вона у незвідані краї, яких не осягнути людині.
Головні герої “Тореадори з Васюківки” – Ява Рень і Павлуша Завгородній – звичайні школярі-підлітки, що мешкають у селищі Васюківка, бешкетники, фантазери та “зривщики дисципліни”, «найкращі друзяки і напарники». Гострий на язик дід Салимон каже про них: «Одно… Ява і Павлуша пішли. От хлопці! Орли! Соколи! Гангстери, а не хлопці! Нема на них буцегарні».
“Тореадори з Васюківки” образ Яви Звідки таке незвичне ім’я – Ява? То він сам себе так назвав, коли йому було лише півтора роки. Чи то воно, пискля мале, хотіло сказати: “Я – Ваня”, а вийшло “Ява”…, але причепилося оте “Ява” до нього, як реп’ях до собачого хвоста. У Івана руде скуйовджене волосся, а обличчя хлопця рясно вкрите веснянками. Ява Рень – енергійний і відчайдушний хлопець. Зазвичай саме він є ініціатором різноманітних вигадок: то метро під Васюківкою прокласти, то влаштувати бій биків, то організувати шкільний театр. Але хлопець здатний не тільки на бешкет: коли сталася прикра подія з переекзаменовкою, то він влітку сумлінно готувався до перескладання екзамену з української мови на “безлюдному” острові, дібравши собі ім’я “Робінзон Кукурузо”. “Тореадори з Васюківки” образ Павлуші Павлуша Завгородній – кращий друг Яви. Це більш врівноважений і спокійний хлопець. Він захоплюється малюванням і мріє стати льотчиком, але не менше за Яву полюбляє різноманітні пригоди й таємниці. Васюківські “тореадори” завжди мають благородні наміри, але через брак досвіду і знань, на жаль, іноді потрапляють у прикрі ситуації. Нерозлучні друзі, обмірковуючи вчинки, вміють усвідомити помилки й намагаються їх не повторювати, хоча відразу ж вигадують і здійснюють нову “авантюру”. Тому читачі з цікавістю довідуються про пошуки незнайомця з тринадцятої квартири, зйомки в кіно, про до хлопців під час рятування рідного села від стихійного лиха, про викриття двох місцевих “шпигунів”. Мені зрозумілі бажання і наміри Яви і Павлуші, адже вони мої ровесники. Думаю, головне, про що хоче сказати нам автор: дружба – велика сила; важливо мати поруч вірного і відданого товариша, який піде за тобою в огонь і у воду, не зрадить, завжди до в скрутній ситуації.
Напевно, дехто із нас ще в дитинстві мріяв навчитися літати. Тільки не літаком, а по-справжньому, з крилами. Та, на жаль, реальність залишається реальністю. Образ крилатої людини завжди цікавив відомих світових і вітчизняних письменників. Зачепила цю досить філософську тему наша українська поетеса Ліна Костенко. Авторка по-новому переосмислює буття людини, сенс її існування й призначення. Але чи справді людина може літати? Відповідь авторки однозначна – безумовно! Але не тілом. Душею, серцем, подумки, мріями – все це допомагає відірватися від щоденних справ, взяти уявні крила й поринути ввись. Так у своїй поезії «Чайка на крижині» Ліна Костенко змалювала образ самотньої чайки. Вона полишила свій гурт і сидить на тонкій крижині, яка от-от трісне. Саме це непокоїть ліричну героїню. Проте, як виявилося, хвилюватися не варто, чайка – вільна істота, підкорити яку зможуть тільки небеса. Навіщо їй ґрунт? Таку позицію ніколи не зрозуміє людина, яка боїться труднощів. Є в ній щось таємниче. Інколи помічаєш чайку і, здається, летить вона у незвідані краї, яких не осягнути людині.
Головні герої “Тореадори з Васюківки” – Ява Рень і Павлуша Завгородній – звичайні школярі-підлітки, що мешкають у селищі Васюківка, бешкетники, фантазери та “зривщики дисципліни”, «найкращі друзяки і напарники». Гострий на язик дід Салимон каже про них: «Одно… Ява і Павлуша пішли. От хлопці! Орли! Соколи! Гангстери, а не хлопці! Нема на них буцегарні».
“Тореадори з Васюківки” образ Яви Звідки таке незвичне ім’я – Ява? То він сам себе так назвав, коли йому було лише півтора роки. Чи то воно, пискля мале, хотіло сказати: “Я – Ваня”, а вийшло “Ява”…, але причепилося оте “Ява” до нього, як реп’ях до собачого хвоста. У Івана руде скуйовджене волосся, а обличчя хлопця рясно вкрите веснянками. Ява Рень – енергійний і відчайдушний хлопець. Зазвичай саме він є ініціатором різноманітних вигадок: то метро під Васюківкою прокласти, то влаштувати бій биків, то організувати шкільний театр. Але хлопець здатний не тільки на бешкет: коли сталася прикра подія з переекзаменовкою, то він влітку сумлінно готувався до перескладання екзамену з української мови на “безлюдному” острові, дібравши собі ім’я “Робінзон Кукурузо”. “Тореадори з Васюківки” образ Павлуші Павлуша Завгородній – кращий друг Яви. Це більш врівноважений і спокійний хлопець. Він захоплюється малюванням і мріє стати льотчиком, але не менше за Яву полюбляє різноманітні пригоди й таємниці. Васюківські “тореадори” завжди мають благородні наміри, але через брак досвіду і знань, на жаль, іноді потрапляють у прикрі ситуації. Нерозлучні друзі, обмірковуючи вчинки, вміють усвідомити помилки й намагаються їх не повторювати, хоча відразу ж вигадують і здійснюють нову “авантюру”. Тому читачі з цікавістю довідуються про пошуки незнайомця з тринадцятої квартири, зйомки в кіно, про до хлопців під час рятування рідного села від стихійного лиха, про викриття двох місцевих “шпигунів”. Мені зрозумілі бажання і наміри Яви і Павлуші, адже вони мої ровесники. Думаю, головне, про що хоче сказати нам автор: дружба – велика сила; важливо мати поруч вірного і відданого товариша, який піде за тобою в огонь і у воду, не зрадить, завжди до в скрутній ситуації.