гумор — неодмінна складова людського життя. він є нам зняти нервове напруження, вийти зі складної ситуації. мабуть, саме тому завжди популярними були й будуть різножанрові гумористичні й сатиричні твори. одним із відомих українських поетів — байкарів є і леонід глібов. його твори відзначаються новаторськими рисами. л. глібов вніс у байку ліричний струмінь. розробляючи відомі сюжети (що й передбачає байкарська традиція), він наділяв їх рисами українського побуту середини xix століття, а своїх героїв — рисами національної вдачі українців. хоча багато творів автора й написані на запозичені сюжети, але байки л. глібова виходять за межі простого перекладу чи переказу. більшість із них сприймаються як оригінальні твори, у яких байкар критикує як суспільні, так і загальнолюдські вади.
у байці "щука" сатирично змальовано сучасну авторові судову систему. на щуку хтось до суду подав "бомагу", про те, що вона виробляла в озері такі речі, від яких не було нікому нормального життя. на той раз суддями були "якіїсь два осли, одна нікчемна пікапа та два стареньких цапа". як іронічно зауважує л. глібов, "усе народ, як бачите, такий добрячий та плохий". за стряпчого до суддів була приставлена лисиця, яка, за чутками, неодноразово брала хабар від щуки. судді не стали довго думати та вирішили винести вирок: повісити підсудну на вербі. але слова попросила лисиця, яка сказала, що "розбійницю таку не так судить годиться: щоб більше жаху їй завдать і щоб усяк боявся так робити, — у річці вражу щуку утопити! " незважаючи на парадоксальність такого вироку, усі підтримують пропозицію хитрої лисиці — і щуку у річку. зрозуміло, чого варта така судова система.однією з поширених людських вад є дурість і пихатість. саме вони найчастіше чинять шкоду і самому власникові, і тим, хто його оточує. л. глібов влучно висміює ці негативні риси в байці "жаба й віл", показуючи наслідки, до яких може призвести нерозумна поведінка. дурна жаба, побачивши вола, хоче дорівнятися йому за розмірами, аби бути найкращою та здивувати всіх. для того, щоб збільшитися, жаба починає надуватися все більше й більше і, нарешті, лопається. як бачимо, героїню згубила власна дурість.
зневага до людей надокучливих, ледачих, що живуть за рахунок інших і навіть не соромляться цього, висловлюється в байці "муха й бджола". у творі протиставлені дві ідеології життя: чесного, хоч і сповненого важкої праці, і безсоромного, безтурботного. бджола цілими днями працює, їй навіть ніколи присісти, зате до неї добре ставляться, поважають. муха ж тільки шукає, де би поживитися задурно, і тому кожний її ганяє, зневажає. але їй байдуже, бо вважає себе найрозумнішою, оскільки може все одно обдурити людей, аби отримати від них те, що хоче. такі хитрощі й засуджує автор. наприкінці твору л. глібов іронічно зазначає, що байка адресована мухам, "щоб не сказали часом люде, що надокучив їм". ми розуміємо, що серед людей багато таких, як бджоли, але ж чимало зустрічаємо й мух!
художня форма, яка передбачена жанром байки, дає змогу показати різноманітні негативні прояви суспільного буття або людської сутності. під масками тварин ми впізнаємо інколи своїх знайомих, а інколи самих себе. тож кожна байка змушує читача замислитися, проаналізувати свої вчинки й зробити певні висновки.
найчарівніший прояв любові — кохання. це почуття знову й знову доводить, що без нього життя втрачає сенс. кохання змінює людину, в її душі ніби розквітає чарівна квітка, яка своїм тонким ароматом заповнює кожну клітину; кохання дарує людині радість, гармонію — саме таким є ідеальне уявлення про це почуття. та чи існує таке кохання? чи кожна людина зустріне його на своєму шляху?
на мою думку, кохання в тому разі, коли воно справжнє, — це важке ви-пробування. таке почуття ніколи не покине людину, які б не були обставини. йому байдужі відстань, час, вік, розставання. не завжди можна ототожнити таке почуття зі щастям. навпаки, зазвичай воно приносить великі страждання, часто закінчується трагічно: смертю, в'язницею, божевіллям. леся українка писала: «ні, то ти забула, яке повинно бути кохання справжнє! кохання — як вода, — плавке та бистре; рве, грає, затягає й топить. тому людина часто обминає своє справжнє кохання і знаходить буденність, у якій і проживає тихо та спокійно своє життя — без великого щастя, але й без великого горя.
більш примітивні люди взагалі не здатні на це піднесене почуття. для них кохання — лише задоволення фізіологічних потреб. хоча така «штучна» любов і здається стабільною, іноді вона закінчується дуже швидко, або навіть переходить у відразу та ненависть. бо люди не можуть жити разом протягом тривалого часу, не маючи нічого спільного. таким чином, виникають конфлікти, що неминуче ведуть до руйнування хиткого сімейного союзу.
тож справжнє кохання — це велике надбання людини. воно формує особистість, визначає її сутність: воно стає головним випробуванням у житті людини, робить її щасливою або нещасною. то чи існує справжнє кохання сьогодні? мабуть, що так, оскільки й зараз люди продовжують здійснювати героїчні та без-глузді вчинки задля кохання і страждати від цього. це й робить їх людьми.
ответ:
гумор — неодмінна складова людського життя. він є нам зняти нервове напруження, вийти зі складної ситуації. мабуть, саме тому завжди популярними були й будуть різножанрові гумористичні й сатиричні твори. одним із відомих українських поетів — байкарів є і леонід глібов. його твори відзначаються новаторськими рисами. л. глібов вніс у байку ліричний струмінь. розробляючи відомі сюжети (що й передбачає байкарська традиція), він наділяв їх рисами українського побуту середини xix століття, а своїх героїв — рисами національної вдачі українців. хоча багато творів автора й написані на запозичені сюжети, але байки л. глібова виходять за межі простого перекладу чи переказу. більшість із них сприймаються як оригінальні твори, у яких байкар критикує як суспільні, так і загальнолюдські вади.
у байці "щука" сатирично змальовано сучасну авторові судову систему. на щуку хтось до суду подав "бомагу", про те, що вона виробляла в озері такі речі, від яких не було нікому нормального життя. на той раз суддями були "якіїсь два осли, одна нікчемна пікапа та два стареньких цапа". як іронічно зауважує л. глібов, "усе народ, як бачите, такий добрячий та плохий". за стряпчого до суддів була приставлена лисиця, яка, за чутками, неодноразово брала хабар від щуки. судді не стали довго думати та вирішили винести вирок: повісити підсудну на вербі. але слова попросила лисиця, яка сказала, що "розбійницю таку не так судить годиться: щоб більше жаху їй завдать і щоб усяк боявся так робити, — у річці вражу щуку утопити! " незважаючи на парадоксальність такого вироку, усі підтримують пропозицію хитрої лисиці — і щуку у річку. зрозуміло, чого варта така судова система.однією з поширених людських вад є дурість і пихатість. саме вони найчастіше чинять шкоду і самому власникові, і тим, хто його оточує. л. глібов влучно висміює ці негативні риси в байці "жаба й віл", показуючи наслідки, до яких може призвести нерозумна поведінка. дурна жаба, побачивши вола, хоче дорівнятися йому за розмірами, аби бути найкращою та здивувати всіх. для того, щоб збільшитися, жаба починає надуватися все більше й більше і, нарешті, лопається. як бачимо, героїню згубила власна дурість.
зневага до людей надокучливих, ледачих, що живуть за рахунок інших і навіть не соромляться цього, висловлюється в байці "муха й бджола". у творі протиставлені дві ідеології життя: чесного, хоч і сповненого важкої праці, і безсоромного, безтурботного. бджола цілими днями працює, їй навіть ніколи присісти, зате до неї добре ставляться, поважають. муха ж тільки шукає, де би поживитися задурно, і тому кожний її ганяє, зневажає. але їй байдуже, бо вважає себе найрозумнішою, оскільки може все одно обдурити людей, аби отримати від них те, що хоче. такі хитрощі й засуджує автор. наприкінці твору л. глібов іронічно зазначає, що байка адресована мухам, "щоб не сказали часом люде, що надокучив їм". ми розуміємо, що серед людей багато таких, як бджоли, але ж чимало зустрічаємо й мух!
художня форма, яка передбачена жанром байки, дає змогу показати різноманітні негативні прояви суспільного буття або людської сутності. під масками тварин ми впізнаємо інколи своїх знайомих, а інколи самих себе. тож кожна байка змушує читача замислитися, проаналізувати свої вчинки й зробити певні висновки.
объяснение:
ответ:
найчарівніший прояв любові — кохання. це почуття знову й знову доводить, що без нього життя втрачає сенс. кохання змінює людину, в її душі ніби розквітає чарівна квітка, яка своїм тонким ароматом заповнює кожну клітину; кохання дарує людині радість, гармонію — саме таким є ідеальне уявлення про це почуття. та чи існує таке кохання? чи кожна людина зустріне його на своєму шляху?
на мою думку, кохання в тому разі, коли воно справжнє, — це важке ви-пробування. таке почуття ніколи не покине людину, які б не були обставини. йому байдужі відстань, час, вік, розставання. не завжди можна ототожнити таке почуття зі щастям. навпаки, зазвичай воно приносить великі страждання, часто закінчується трагічно: смертю, в'язницею, божевіллям. леся українка писала: «ні, то ти забула, яке повинно бути кохання справжнє! кохання — як вода, — плавке та бистре; рве, грає, затягає й топить. тому людина часто обминає своє справжнє кохання і знаходить буденність, у якій і проживає тихо та спокійно своє життя — без великого щастя, але й без великого горя.
більш примітивні люди взагалі не здатні на це піднесене почуття. для них кохання — лише задоволення фізіологічних потреб. хоча така «штучна» любов і здається стабільною, іноді вона закінчується дуже швидко, або навіть переходить у відразу та ненависть. бо люди не можуть жити разом протягом тривалого часу, не маючи нічого спільного. таким чином, виникають конфлікти, що неминуче ведуть до руйнування хиткого сімейного союзу.
тож справжнє кохання — це велике надбання людини. воно формує особистість, визначає її сутність: воно стає головним випробуванням у житті людини, робить її щасливою або нещасною. то чи існує справжнє кохання сьогодні? мабуть, що так, оскільки й зараз люди продовжують здійснювати героїчні та без-глузді вчинки задля кохання і страждати від цього. це й робить їх людьми.