Риторичні запитання: «А де ж дівся соловейко?», «Чому не осталось?», «Піде та
замовкне — нащо щебетать?».
Риторичні оклики: «І сонце гляне — рай, та й годі! / Верба сміється, свято скрізь!», «Поки сонце з неба сяє, / Тебе не забудуть!», «Праведная думе!», «Та про Україну мені заспівай!».
Ми живемо на Україні. Наша Батьківщина здавна славилася не лише щедрим урожаєм, родючими землями та багатими лісами. Найбільше, чим завжди дивувала весь світ Україна - це українці. Працелюбні, терплячі та горді. У всі часи вороги намагалися захопити наш край, висмоктати з нього всі багатства , а людей забрати у рабство. Хто лише не нападав на наші землі. Всі нападники намагалися зробити з українців рабів, змушуючи забути рідну мову та вірити у їхнього бога.Але українці - волелюбний народ. Ще не народилася та сила, яка б змогла поработити нас. Наші предки відвоювали для нас вільну Україну, ціною своєї крові, своїх життів. Багато з них полягло у цих тяжких битвах задля того, щоб зараз ми вільно ходили до українських шкіл, вільно спілкувалися рідною мовою, молилися у своїх церквах і працювали на себе. Основний заповіт, який залишили для нас наші предки - берегти Україну, її гордість, її свободу, її волю. Тому ми повинні любити і берегти наш край,обороняти Україну від загарбників. І ніколи не забувати про тих, кому ми завдячуємо за те, що живемо у вільній, незалежній державі, пам'ятаючи слова великого Шевченка: І мене в сім'ї великій, В сім'ї вольній, новій Не забудьте пом'янути Незлим тихим словом.
5.1.4. Ідея: возвеличення краси української літературної мови, яку започаткував видатний полтавчанин.
5.1.5. Основна думка: Будеш, батьку, панувати, / Поки живуть люди, / Поки сонце з неба сяє, / Тебе не забудуть!
5.1.6. Жанр: громадянська лірика.
5.1.7. Римування: перехресне.
5.1.8. Віршований розмір: ямб.
5.1.9. Композиція.
Експозиція: згадування Т. Шевченком солов’я — І. Котляревського, дивлячись на «одиноке гніздечко» птаха.
Зав’язка: розповідь поета про вплив солов’їного співу на почуття людей.
Кульмінація: висловлення суму з приводу смерті «батька» нової української літератури.
Розв’язка: звернення Т. Шевченка до І. Котляревського з проханням надати духовну підтримку під час перебування на чужині.
5.1.10. Художні особливості твору.
Метафори: «сонце гріє, вітер віє», «серце в’яне», «серце б’ється», «дівчина в’яне, сохне сиротою», «ворон прокричить», «засне долина», «соловейко задріма», «повіє вітер по долині,
пішла дібровою луна», «луна гуляє», «верба сміється», «Котляревський щебетав», «слава сонцем засіяла», «усміхнеться серце», «хвилі... ідуть та ревуть», «доля... плаче».
Епітети: «світ божий», «дрібні сльози», «співає дрібно, рівно», «запекла душа злодія», «божа мова», «лютий злодій», «мова мудра, щира», «зла доля».
Риторичні запитання: «А де ж дівся соловейко?», «Чому не осталось?», «Піде та
замовкне — нащо щебетать?».
Риторичні оклики: «І сонце гляне — рай, та й годі! / Верба сміється, свято скрізь!», «Поки сонце з неба сяє, / Тебе не забудуть!», «Праведная думе!», «Та про Україну мені заспівай!».
Звертання: «Праведная думе!», «Прилинь, сизий орле».
Порівняння: «співає... як бога благає».
Повтори: «дівчина в’яне, сохне сиротою», «Сонце гріє, вітер віє», «З поля на долину, / Над водою гне з вербою / Червону калину. / На калині одиноке / Гніздечко гойдає», «недавно… недавно...», «все сумує», «Праведная душа!», «згадаю...», «поки...», «там...».