Поезія «Бачиш між трав зелених» входить до збірки: А «Зелена гілка» Б «Вишневий світ» ;В «Повесіння».
Пташата із поезії перебувають:
А «між зелених трав»;Б «між високих тополь»;В «між зелених кущів».
Пташата. А як котенята;Б як грудочки;В як квіточки.
«Спокій їх берегти»:
А станьмо стіною;Б станьмо навшпиньки;В ляжмо тихенько.
Хто може напасти на пташат?
А Сорока-ворона;Б яструб-розбійник;В кіт-муркіт.
«Ляже на нашу совість»...
А гріх;Б біда;В неправда.
«Треба в житті ...»
А їсти багато і калорійно;Б любити гаряче і багато;В працювати багато і якісно.
Основна думка поезії «...Бачиш: між трав зелених»...
А любов до всього живого; Б любов до України;В любов до коханої.
Поезія «Зимовий етюд» ввійшла до збірки:
А «Зелена гілка»;Б «Вишневий світ»;В «Повесіння».
Вечір над Україною.
А мов квітка;Б мов пісня;В мов казка.
«Казка, як вечір, аж в очах.»
А темно;Б світло;В синьо.
Заслухалась, не спить? у вірші «Зимовий етюд»
А казка Б тополя В Україна Г льодинка
Персонажі:
Омелько Кайдаш: стельмах, небагатослівний, забобонний, віруючий, «зазнав панщане горе», полюбляє перехилити чарку.
«Широкі рукава закачались до ліктів; з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною.»
Маруся Кайдашиха: «терлась коло панів і набралась від них трохи панства», «від її погляду молоко кисне», «на словах, як на цимбалах грає», сварлива, улеслива, любляча бабуся.
«Вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем»
Карпо: мовчазний, жорсткий, «з нього буде добрий посіпака», працьовитий.
«Широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті.»
Мотря: «має серце з перцем», «бриклива, як муха у вку», заможна, галаслива, жорстока.
«Висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з рукавами, позакачуваними по лікті, з чорними косами, вона була ніби намальована на білій стіні. Загоріле рум'яне лице ще виразніше малювалось з чорними тонкими бровами, з темними блискучими, як терен, облитий дощем, очима. В лиці, в очах було розлите . щось гостре, палке, гаряче, було видно розум з завзяттям і трохи з злістю.»
Лаврін: лагідний, жартівливий, протилежний за характером і зовнішністю своєму брату, неконфліктний, романтичний.
«Молоде довгасте лице було рум'яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи - все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір.»
Мелашка: вродлива, добра, лагідна, з бідної сім’ї, тиха.
«Була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. Щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк.»
Цикл «В казематі», написаний навесні 1847 в умовах ув'язнення і допитів у Петербурзі, відзначається глибоким ідейним змістом і високою художньою майстерністю. Він відкриває один з найтяжчих періодів у житті і творчості Шевченка, період арешту й заслання (1847 — 1857). Чекаючи в тюрмі вироку, поет боліє не за себе, за свою долю, його хвилює доля «окраденої» й замученої московським пануванням України. З потрясаючою силою виявлена любов до України зокрема в поезіях «Мені однаково», «В неволі тяжко» та «Чи ми ще зійдемося знову», що завершується словами:
Свою Україну любіть.
Любіть її… во врем'я люте,
В остатню, тяжкую мінуту
За неї Господа моліть!