Порівняти, чим схожі і чим відрізняються собака Шарік і людина Шаріков за планом. 1.Історія життя, походження. 2. Ставлення до Преображенського. 3. Ставлення Преображенського до них. 4. Риси характеру.
Літні канікули – найкращий, особливий час. Звісно, будь-яка пора року має свої принади, проте я найбільше люблю саме літо.
Тільки влітку сонце світить так довго, що втомишся бігати. А різних справ можна зробити стільки, що взимку і не снилося: погратися з друзями, до батькам, навідати бабусю, покупатись чи сходити в похід. Тільки влітку повітря так солодко пахне ягодами, сушеним сіном на бабусиному подвір’ї і молодою картоплею з кропом та вершковим маслом.
Цьогорічні літні канікули мені запам’ятаються надовго. Вони співпали з відпустками батьків, тож цілий місяць ми провели всі разом. Спочатку поїхали на море. Погода була чудовою, тож ми засмагали, досхочу купалися, будували замки з піску. А головне – я нарешті навчилася плавати. Я пишалася собою, і тато теж мною пишався. Ми шукали під каменями крабів гали у воді за невеличкими прозорими медузами. Все це було таким цікавим і незвичайним!
За час поїздки я познайомилася з новими друзями. Ми багато спілкувалися, фотографувалися і грали у пляжний футбол, пускали повітряного змія. А ввечері любили виходити на берег моря. Як тільки сонце починало хилитися до заходу, водяна гладінь
ніби теж збиралася спати. Море заспокоювалося і міняло колір. Спочатку воно біліло, наче хтось вилив туди молоко, а потім сонце підсвічувало його червоним. Такої краси я не бачила ніколи у житті!
А ще ми їздили у село до бабусі. Я дуже люблю гостювати у неї. Там близько ліс, величезний луг і річка. Ми збирали з бабусею печериці – вона їх вміє смачно готувати, ганяли на вигін гусей, а ввечері зустрічали череду. Мені дуже сподобалося спати на сіні: воно запашне, м’яке, і це так не схоже на життя у місті.
Якби у мене спитали, чи хотіла б я ще раз пережити це літо, то я б відповіла: «Дуже». Поряд були мама з татом, що трапляється рідко, і багато нових знайомств, вражень та веселих пригод.
Кажуть, що кожна дитина талановита. Чому ж тоді в історії України немає нікого подібного до природознавця Вернадського чи кардіохірурга Миколи Амосова, співака-філософа Бориса Гмирі чи художниці від народу Катерини Білокур? Чому ніхто не досяг генія Тараса Шевченка?
Зрозуміти природу людини, перевтілення дитячого яскравого світу на сірий, буденний і нецікавий змогла поетеса Ліна Костенко.
Вона зберегла у своєму серці незаплямовану душу дитини, що й до Ліні Костенко стати талановитою особистістю.
Дівчинка Анна з її вірша "Кольорові миші" дуже схожа на саму поетесу, яка дарує чарівний яскравий світ своїм читачам.
Чому ж десятирічна "підсудна Анна стала перед судом"? Чим вона завинила перед сусідом і всім світом? Поетеса подає у вірші "претензії" сусіда до дівчинки, які стосуються виховання його дітей:
Вони були нормальні і здорові, а ця чаклунка збила їх з пуття, і Вночі їм сняться миші кольорові. Од тих мишей немає нам життя.
Сусіда дівчинки обдурює, що в звичайному осінньому листі можна бачити щось інше, ніж саме листя! В цьому і полягає вся "моральна школа" дівчинки!
Ліна Костенко в образі "сірого сусіда", який хоче бачити все за стандартом, показує обмежених людей, що живуть лише матеріальними інтересами, не бачать красу навколишнього світу. Таких можна назвати моральними дальтоніками. Ця алегорія проходить через весь текст вірша. Сама поетеса неодноразово зустрічалася з подібними "сірим и сусідами" "від літератури", тому досить тривалий час вірші Л. Костенко не потрапляли до друку: "сірі сусіди" виявились не тільки "сірими", а ще й агресивними. Все, яку вірші: "Чаклунок ми караєм по закону".
Крім філософського сюжету вірша вражає мова поетеси: яскрава, соковита. Якщо героїня Ліни Костенко вгледіла в осінньому листі подобу кольорових мишей, то поетеса в осі н ньому сон ці бачить "яблуко недоквас", яке стояло "в голих кленах у вікні". Як точно за кольором, формою, емоційним станом героїні і читачів!
Поетеса поділяє світ на кольоровий, що асоціюється з неповторністю, з яскравими особливостями, як дівчинка Анна, і сірий та чорний, що несуть з собою обмеженість, агресію, зло.
І хоч "суддя в судейській чорній мантії" виносить вирок всьому кольоровому світові; Ліна Костенко закликає читача до оптимізму:
І раптом нявкнув кольоровий кіт. Залив чорнилом вирок на папері.
Поспішаймо жити, ставаймо дорослими, мої однокласники! Але давайте не загубимо кольорового світу дитинства!
Відповідь:
Літні канікули – найкращий, особливий час. Звісно, будь-яка пора року має свої принади, проте я найбільше люблю саме літо.
Тільки влітку сонце світить так довго, що втомишся бігати. А різних справ можна зробити стільки, що взимку і не снилося: погратися з друзями, до батькам, навідати бабусю, покупатись чи сходити в похід. Тільки влітку повітря так солодко пахне ягодами, сушеним сіном на бабусиному подвір’ї і молодою картоплею з кропом та вершковим маслом.
Цьогорічні літні канікули мені запам’ятаються надовго. Вони співпали з відпустками батьків, тож цілий місяць ми провели всі разом. Спочатку поїхали на море. Погода була чудовою, тож ми засмагали, досхочу купалися, будували замки з піску. А головне – я нарешті навчилася плавати. Я пишалася собою, і тато теж мною пишався. Ми шукали під каменями крабів гали у воді за невеличкими прозорими медузами. Все це було таким цікавим і незвичайним!
За час поїздки я познайомилася з новими друзями. Ми багато спілкувалися, фотографувалися і грали у пляжний футбол, пускали повітряного змія. А ввечері любили виходити на берег моря. Як тільки сонце починало хилитися до заходу, водяна гладінь
ніби теж збиралася спати. Море заспокоювалося і міняло колір. Спочатку воно біліло, наче хтось вилив туди молоко, а потім сонце підсвічувало його червоним. Такої краси я не бачила ніколи у житті!
А ще ми їздили у село до бабусі. Я дуже люблю гостювати у неї. Там близько ліс, величезний луг і річка. Ми збирали з бабусею печериці – вона їх вміє смачно готувати, ганяли на вигін гусей, а ввечері зустрічали череду. Мені дуже сподобалося спати на сіні: воно запашне, м’яке, і це так не схоже на життя у місті.
Якби у мене спитали, чи хотіла б я ще раз пережити це літо, то я б відповіла: «Дуже». Поряд були мама з татом, що трапляється рідко, і багато нових знайомств, вражень та веселих пригод.
Кажуть, що кожна дитина талановита. Чому ж тоді в історії України немає нікого подібного до природознавця Вернадського чи кардіохірурга Миколи Амосова, співака-філософа Бориса Гмирі чи художниці від народу Катерини Білокур? Чому ніхто не досяг генія Тараса Шевченка?
Зрозуміти природу людини, перевтілення дитячого яскравого світу на сірий, буденний і нецікавий змогла поетеса Ліна Костенко.
Вона зберегла у своєму серці незаплямовану душу дитини, що й до Ліні Костенко стати талановитою особистістю.
Дівчинка Анна з її вірша "Кольорові миші" дуже схожа на саму поетесу, яка дарує чарівний яскравий світ своїм читачам.
Чому ж десятирічна "підсудна Анна стала перед судом"? Чим вона завинила перед сусідом і всім світом? Поетеса подає у вірші "претензії" сусіда до дівчинки, які стосуються виховання його дітей:
Вони були нормальні і здорові, а ця чаклунка збила їх з пуття, і Вночі їм сняться миші кольорові. Од тих мишей немає нам життя.
Сусіда дівчинки обдурює, що в звичайному осінньому листі можна бачити щось інше, ніж саме листя! В цьому і полягає вся "моральна школа" дівчинки!
Ліна Костенко в образі "сірого сусіда", який хоче бачити все за стандартом, показує обмежених людей, що живуть лише матеріальними інтересами, не бачать красу навколишнього світу. Таких можна назвати моральними дальтоніками. Ця алегорія проходить через весь текст вірша. Сама поетеса неодноразово зустрічалася з подібними "сірим и сусідами" "від літератури", тому досить тривалий час вірші Л. Костенко не потрапляли до друку: "сірі сусіди" виявились не тільки "сірими", а ще й агресивними. Все, яку вірші: "Чаклунок ми караєм по закону".
Крім філософського сюжету вірша вражає мова поетеси: яскрава, соковита. Якщо героїня Ліни Костенко вгледіла в осінньому листі подобу кольорових мишей, то поетеса в осі н ньому сон ці бачить "яблуко недоквас", яке стояло "в голих кленах у вікні". Як точно за кольором, формою, емоційним станом героїні і читачів!
Поетеса поділяє світ на кольоровий, що асоціюється з неповторністю, з яскравими особливостями, як дівчинка Анна, і сірий та чорний, що несуть з собою обмеженість, агресію, зло.
І хоч "суддя в судейській чорній мантії" виносить вирок всьому кольоровому світові; Ліна Костенко закликає читача до оптимізму:
І раптом нявкнув кольоровий кіт. Залив чорнилом вирок на папері.
Поспішаймо жити, ставаймо дорослими, мої однокласники! Але давайте не загубимо кольорового світу дитинства!