1.) Бо він приніс добро людям, але його схопили, прив'язали до дерева і спалили, як і Прометея, що приніс людям вогонь, але боги покарали його, прив'язав до скелі.
2.) Солдат був важко поранений, його сховали, щоб фашисти його не добили.
3.) Тоді вважалося, що комуністична партія відіграє керівну й спрямовуючу роль у житті радянського суспільства, а Олег Чорногуз написав свої поради так, начебто цієї керівної й спрямовуючої сили не існувало в природі, суспільство жило своїм самодостатнім життям і легко впорувалося з усіма проблемами завдяки «Веселим порадам», а не комуністичному керівництву.
Гумор і сатира однаково часто використовується у якості зброї письменників у їх боротьбі з недоліками життя суспільства. Гумор та сатира – це рідні брат та сестра, але характер у них різний. Гумор м’який, добродушний, хоча часом і не настільки вже нешкідливий, як може здатися з першого погляду. Сатира серйозніше, гостріше на мову. Вона бичує, жалить, ятрить, зриває всілякі маски. Маючи справу зі злом (така вже її “спеціальність”), сатира завжди прагне дістатися до самих його коренів. А зброя і у сатири, і у гумору одна – це сміх.
Однак сміх сміху – різниця. В літературі він буває ласкавим і гнівним, добрим і злим, світлим і похмурим. Сміх – один з найдієвіших засобів проти пороків і слабостей, проти невігластва, дурості і підлості. Найбільші уми людства – філософи, письменники, художники – з великою повагою ставилися до сатири і гумору. “Сміх, – за словами О. І. Герцена, – одне з найсильніших знарядь проти всього, що віджило але ще тримається бог знає на чому у вигляді незрозумілих руїн, заважаючи росту свіжого життя і лякаючи слабких.
Сміх справа зовсім не жартівлива, і ми їм не поступимося”. М. Г. Чернишевський вважав, що, висміюючи вульгарне і потворне, ми боремося з ними і стаємо вище них.
Гумор є здатністю розпізнати в житті і відтворити у мистецтві комічні риси і явища. Від уважного погляду гумориста не сховається ніщо вульгарне, дріб’язкове, нікчемне, те, що принижує гідність людини, заважає йому жити, в який би пишний одяг все це не рядилося б. Гумор у літературі та реальному житті стосується переважно приватних недоліків, які порівняно легко піддаються виправленню, тому в творах мистецтва він виражається головним чином в усмішці, незлобивому веселому жарті, в добродушній іронії. У комічне становище часто може потрапити будь-який позитивний персонаж і викликати сміх у читача.
Сатира на відміну від гумору (хоча межі між ними досить умовні, а часом і важко помітні) має справу з суспільно небезпечними вадами. Сатира нещадна, різка та непримиренна. Аби чіткіше уявити сутність явища і сильніше впливати на розум і емоції читача, письменники-сатирики зазвичай вдаються до перебільшення, загострення, карикатурного зображення персонажів та подій. З найдавніших часів і до наших днів гумор і сатира в художній літературі йшли рука об руку і виявлялися в самих різних формах і жанрах – у казці, байці, сатиричній поемі, в комедії, романі, новелі, епіграмі, пародії. Класичні зразки світової сатиричної і гумористичної літератури пов’язані з іменами великих письменників. Серед них – такі відомі, як давньогрецький комедіограф Аристофан і давньоримський поет Ювенал, видатний гуманіст епохи Відродження Еразм Роттердамський, англійці Джонатан Свіфт і Чарльз Діккенс, французи Франсуа Рабле і Вольтер, німецький поет-демократ Гейне, а серед наших співвітчизників можна назвати таких видатних діячів української літератури, як В. Самійленко і Остап Вишня. Діяльність цих видатних митців доводить нам, що гумор та сатира завжди була ефективною зброєю у боротьбі з негативними явищами у суспільстві та залишається таким же корисним засобом боротьби й сьогодні.
Объяснение:
1.) Бо він приніс добро людям, але його схопили, прив'язали до дерева і спалили, як і Прометея, що приніс людям вогонь, але боги покарали його, прив'язав до скелі.
2.) Солдат був важко поранений, його сховали, щоб фашисти його не добили.
3.) Тоді вважалося, що комуністична партія відіграє керівну й спрямовуючу роль у житті радянського суспільства, а Олег Чорногуз написав свої поради так, начебто цієї керівної й спрямовуючої сили не існувало в природі, суспільство жило своїм самодостатнім життям і легко впорувалося з усіма проблемами завдяки «Веселим порадам», а не комуністичному керівництву.
Гумор і сатира однаково часто використовується у якості зброї письменників у їх боротьбі з недоліками життя суспільства. Гумор та сатира – це рідні брат та сестра, але характер у них різний. Гумор м’який, добродушний, хоча часом і не настільки вже нешкідливий, як може здатися з першого погляду. Сатира серйозніше, гостріше на мову. Вона бичує, жалить, ятрить, зриває всілякі маски. Маючи справу зі злом (така вже її “спеціальність”), сатира завжди прагне дістатися до самих його коренів. А зброя і у сатири, і у гумору одна – це сміх.
Однак сміх сміху – різниця. В літературі він буває ласкавим і гнівним, добрим і злим, світлим і похмурим. Сміх – один з найдієвіших засобів проти пороків і слабостей, проти невігластва, дурості і підлості. Найбільші уми людства – філософи, письменники, художники – з великою повагою ставилися до сатири і гумору. “Сміх, – за словами О. І. Герцена, – одне з найсильніших знарядь проти всього, що віджило але ще тримається бог знає на чому у вигляді незрозумілих руїн, заважаючи росту свіжого життя і лякаючи слабких.
Сміх справа зовсім не жартівлива, і ми їм не поступимося”. М. Г. Чернишевський вважав, що, висміюючи вульгарне і потворне, ми боремося з ними і стаємо вище них.
Гумор є здатністю розпізнати в житті і відтворити у мистецтві комічні риси і явища. Від уважного погляду гумориста не сховається ніщо вульгарне, дріб’язкове, нікчемне, те, що принижує гідність людини, заважає йому жити, в який би пишний одяг все це не рядилося б. Гумор у літературі та реальному житті стосується переважно приватних недоліків, які порівняно легко піддаються виправленню, тому в творах мистецтва він виражається головним чином в усмішці, незлобивому веселому жарті, в добродушній іронії. У комічне становище часто може потрапити будь-який позитивний персонаж і викликати сміх у читача.
Сатира на відміну від гумору (хоча межі між ними досить умовні, а часом і важко помітні) має справу з суспільно небезпечними вадами. Сатира нещадна, різка та непримиренна. Аби чіткіше уявити сутність явища і сильніше впливати на розум і емоції читача, письменники-сатирики зазвичай вдаються до перебільшення, загострення, карикатурного зображення персонажів та подій. З найдавніших часів і до наших днів гумор і сатира в художній літературі йшли рука об руку і виявлялися в самих різних формах і жанрах – у казці, байці, сатиричній поемі, в комедії, романі, новелі, епіграмі, пародії. Класичні зразки світової сатиричної і гумористичної літератури пов’язані з іменами великих письменників. Серед них – такі відомі, як давньогрецький комедіограф Аристофан і давньоримський поет Ювенал, видатний гуманіст епохи Відродження Еразм Роттердамський, англійці Джонатан Свіфт і Чарльз Діккенс, французи Франсуа Рабле і Вольтер, німецький поет-демократ Гейне, а серед наших співвітчизників можна назвати таких видатних діячів української літератури, як В. Самійленко і Остап Вишня. Діяльність цих видатних митців доводить нам, що гумор та сатира завжди була ефективною зброєю у боротьбі з негативними явищами у суспільстві та залишається таким же корисним засобом боротьби й сьогодні.