Розвиток портретного малярства на теренах Лівобережжя і Наддніпрянщини можна простежити від останньої третини XVII ст.. Його жанрова структура відповідає типології світського і сакрального портрета західноукраїнських земель, проте між ними існувала суттєва різниця у стилістиці. Світський портрет на тих теренах, що входили до складу Речі Посполитої, тісно пов’язаний з польським контекстом, тому місцеву українську традицію найкраще репрезентує сакральний портрет, що розвивався у руслі народного мистецтва. Натомість у станковому малярстві Гетьманщини і Лівобережної України дедалі помітнішу роль починає відігравати світський та іконографічно до нього близький ктиторський портрет козацької старшини, серед яких окрему групу становлять жіночі портрети.
У другій половині XVII — на початку XVIII ст. залишається актуальною структура портретних жанрів, сформована у попередній період. За оригіналами та пізнішими копіями другої половини XVIII-ХІХ ст. й архівними світлинами відомі репрезентативні, ктиторські й епітафійні портрети гетьманів і козацької старшини, церковних ієрархів Нечисленні збережені зразки вотивних ікон дають підстави стверджувати про продовження традиції сакрального портрета.
Дискусійним є питання впливу іконопису на портретний живопис того часу: серед аргументів, що свідчать на користь припущення про зв’язок цих жанрів — той факт, що портрети світських осіб і духовенства часто виконували майстри з іконописних майстерень при монастирях, що у той час були важливими мистецькими осередками. Певну подібність можна простежити й у формальних прийомах, особливо характерних для репрезентативних ростових портретів — площинному моделюванні постатей, акценті на орнаментальних візерунках вбрання.
Суперечливими є також визначення «парусна» і «сарматський портрет». Термін «парусна» стосується лише російських портретів останньої третини XVII ст., які за своїм площинно-лінійним стилем і манерою виконання облич уподібнюються до іконного малярства. Тоді як визначення «сарматський портрет» використовують для характеристики не тільки шляхетських портретів, створених на західноукраїнських землях, що на той час перебували у складі Речі Посполитої, але й пам’яток малярства Лівобережжя загалом і Гетьманщини зокрема. Цей термін передбачає наявність у малярських творах ідейного підґрунтя, пов’язаного із концепцією політичної тотожності шляхти і козаків. Ідеологія сарматизму, що постала у літературному дискурсі польських авторів ще в середині XVI століття, згодом поширивши свій вплив і на специфіку життєвого укладу шляхтичів і залишалася незмінною впродовж XVIII століття (щоправда, тоді її сприймали як вже доволі анахроністичну і вважали невіддільною від теоретичних засад ультракатолицизму).
Розвиток портретного малярства на теренах Лівобережжя і Наддніпрянщини можна простежити від останньої третини XVII ст.. Його жанрова структура відповідає типології світського і сакрального портрета західноукраїнських земель, проте між ними існувала суттєва різниця у стилістиці. Світський портрет на тих теренах, що входили до складу Речі Посполитої, тісно пов’язаний з польським контекстом, тому місцеву українську традицію найкраще репрезентує сакральний портрет, що розвивався у руслі народного мистецтва. Натомість у станковому малярстві Гетьманщини і Лівобережної України дедалі помітнішу роль починає відігравати світський та іконографічно до нього близький ктиторський портрет козацької старшини, серед яких окрему групу становлять жіночі портрети.
У другій половині XVII — на початку XVIII ст. залишається актуальною структура портретних жанрів, сформована у попередній період. За оригіналами та пізнішими копіями другої половини XVIII-ХІХ ст. й архівними світлинами відомі репрезентативні, ктиторські й епітафійні портрети гетьманів і козацької старшини, церковних ієрархів Нечисленні збережені зразки вотивних ікон дають підстави стверджувати про продовження традиції сакрального портрета.
Дискусійним є питання впливу іконопису на портретний живопис того часу: серед аргументів, що свідчать на користь припущення про зв’язок цих жанрів — той факт, що портрети світських осіб і духовенства часто виконували майстри з іконописних майстерень при монастирях, що у той час були важливими мистецькими осередками. Певну подібність можна простежити й у формальних прийомах, особливо характерних для репрезентативних ростових портретів — площинному моделюванні постатей, акценті на орнаментальних візерунках вбрання.
Суперечливими є також визначення «парусна» і «сарматський портрет». Термін «парусна» стосується лише російських портретів останньої третини XVII ст., які за своїм площинно-лінійним стилем і манерою виконання облич уподібнюються до іконного малярства. Тоді як визначення «сарматський портрет» використовують для характеристики не тільки шляхетських портретів, створених на західноукраїнських землях, що на той час перебували у складі Речі Посполитої, але й пам’яток малярства Лівобережжя загалом і Гетьманщини зокрема. Цей термін передбачає наявність у малярських творах ідейного підґрунтя, пов’язаного із концепцією політичної тотожності шляхти і козаків. Ідеологія сарматизму, що постала у літературному дискурсі польських авторів ще в середині XVI століття, згодом поширивши свій вплив і на специфіку життєвого укладу шляхтичів і залишалася незмінною впродовж XVIII століття (щоправда, тоді її сприймали як вже доволі анахроністичну і вважали невіддільною від теоретичних засад ультракатолицизму).
Объяснение: