Повідомлення про життя карпатьских русичів​

Відповідь:

Пояснення:Від дорослих ми часто чуємо: "Гуртом і батька легше бити". Дійсно, якщо разом, то легше все вийде. Є казка, у якій старий батько подав такий приклад: одну гілочку легко зломити, а пучечок важче. Це все до того, що єдність — це велика сила. Ось і у повісті І. Я. Франка "Захар Беркут" зображено, як єдність, згуртованість та відданість своїй Батьківщині можуть до здолати найстрашнішого ворога.

Вражає своєю сміливістю Максим Беркут, син Захара, що з полону намагається до своєму народу. Мирослава, кохана Максима, нічого не злякалася і допомагає здолати монголів тоді, коли її батько став зрадником. Але головним героєм твору є Захар Беркут, що не лише стоїть над громадою і вміло керує, а й відважний та відданий своєму народові. Він наважується битись до кінця, не зважаючи на те, що його син у полоні монголів. Захар Беркут не дає батьківській любові переважити громадський обов'язок. Дії оборонців відважні і разом з цим точні. Спільнота працює, ніби одна людина. Розуміють один одного, вболівають за кожного. Прекрасна сила єдності показана у цьому творі, і підтвердженням думки про необхідність єдності є останні слова Захара Беркута: "Чим ми побідили? Чи нашим оружжям тілько? Ні. Чи нашою хитрістю тілько? Ні. Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю".

Я повністю згоден з цими словами ватажка тухольців. З історії ми знаємо багато прикладів, коли розбрат призводив до поразки. З неї ж таки ми довідуємось, що коли під час біди люди, князівства, країни об'єднувались, то завжди перемагали. Отже, сила наша в єдності, згуртованості, відданості своїй Батьківщині.

Говорюща риба сяк-так приживається на березі. Єдине, чого їй не вистачає, – когось, із ким мож­на було б поговорити, тому рибка намагається знайти товариша серед рибалок. Віднині вона ототожнює себе з рибалками, причому за таки­ми ознаками, як мова і ноги, чим, звісно, не во­лодіють звичайні риби. Чому ж тоді їй так важ­ко зійтися з гуртом рибалок, коли ті так до неї подібні? Може, справа тут не в «балакущості»? Оповідь каже, що розмовляти рибина вміла від народження, але нічого не згадує ані про плавники, ані про ноги. Про останні йшлося лише тоді, коли вигнанця викинули на берег і «поставили на ноги». Можливо, вихід на сушу означає, що настав час обирати: риба ти чи не риба. Віднині рибина уже не плаває під водою, а «ходить по бе­ резі», навіть знайомитися з рибалкою вона, «зірвавшись на ноги, підійшла». Та про те, що говорюща риба, позбавившись риб’ячої суті, не стала людиною, свідчить і гурт рибалок, і жінка, яка, зрештою, засмажила свого невпізнаного гостя. Виходить, той, хто чужий серед своїх, серед чу­ жих своїм не стане. Особливо якщо цей чужак, цілком можливо, зрадник, адже «риба допома­гала рибалці вибирати добрі місця для ловитви, розповідала, що діється на воді й під водою». А святкова пляшка, за якою друзі так любили «по­гуторити», діставалась їм тільки тоді, коли був гарний улов, тобто пригощалася рибка коштом від продажу своїх родичів. Лише змусивши за­мовкнути навіки, рибину певним чином іденти­фікували: «вона стала такою, як і решта її бра­тів і сестер», от тільки від голосу її залишилась порожня булька. А якщо мова – основна ознака людини, то, не відбувшись у слові, риба за життя і як рибу себе втратила, і людиною не стала.